На далеких берегах
- Автор: Касумов Имран Ашум Оглы, Сеидбейли Гасан Мехти оглы
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Сидоренко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «На далеких берегах». Краткое содержание книги:
… У місті Трієсті і навколишніх районах раз у раз висаджуються в повітря важливі військові об'єкти фашистів, склади зброї, летять під укіс поїзди, безславно гинуть фашистські вояки.
Все це — справа рук партизанів, і зокрема невловимого «Михайла». Його ім'я викликає у фашистів справжній жах.
Хто він, казково сміливий, легендарний партизан «Михайло»?
Образ цей не вигаданий. Таким був радянський воїн, вірний син азербайджанського народу Мехті Гусейн-заде, якого в час війни доля закинула на далекі береги Адріатики. Він і став прототипом головного героя цієї повісті.
— Все! — напружено сказав Мехті.
— Пробачте, — розгублено звернувся до нього Росселіні. — Але ж мені можуть подзвонити в дуже важливих справах.
Оглушливий вибух струсонув будинок, заглушив слова Росселіні. Він побачив у вікно велетенську заграву, що піднялася в районі віа Фортуна.
Росселіні повернув голову, обличчя його стало блідим. Майор дивився в вічі італійця; в руках він стискав пістолет. Росселіні швидко перевів погляд на Анжеліку. Зараз вона вже не була схожа на молоду світську даму. Так, як вона, дивилися на нього робітниці в кожному цеху його заводу, — поглядом, сповненим ненависті.
— Скільки? — спитав Росселіні.
Не діставши відповіді, він сам назвав суму. Майор мовчав. Тоді Росселіні підвищив суму з тисячі лір до півмільйона, а потім і до мільйона.
У відповідь йому запропонували підняти трубку і подзвонити управителеві. Він мав повідомити про свій терміновий від'їзд до Венеції.
Мехті увімкнув телефон і простягнув Росселіні трубку.
— Але мені не треба до Венеції! — запротестував Росселіні.
Мехті підняв пістолет.
Росселіні сів, узяв трубку і, виждавши трохи, почав набирати номер.
— Стійте! — зупинив його Мехті. — Ви не те набираєте.
Узявши в нього трубку, Мехті сам набрав потрібний номер.
— Говоріть!
І Росселіні, не зводячи переляканих очей з дула пістолета, повідомив управителя про свій терміновий від'їзд. Скоряючись новому наказу, він додав, що підписав деякі документи, по яких слід видати продовольство в першу чергу.
Коли телефонна розмова була закінчена, Росселіні, позеленілий від страху, обернувся до Мехті.
— Я викопав ваш наказ. Що ви тепер збираєтесь зі мною робити?
— Це залежить від того, як ви поводитиметесь. Росселіні покірно підвівся:
— Що. від мене вимагається?
— Насамперед одімкніть сейф.
— Сейф у мене в кабінеті.
— Я проведу вас туди.
У коридорі Росселіні повернув до кімнати покоївки.
— Назад! — владно окликнув його Мехті. Йому вривався терпець. — Перестаньте корчити дурня. Ось ваш кабінет.
Анжеліка не лишила в сейфі жодного аркушика паперу, все забрала з собою.
— Що ще? — ослаблим голосом спитав Росселіні. Він зовсім розкис.
— А тепер дозвольте зв'язати вас, — лагідно сказав Мехті.
Росселіні безсило опустився на диван. Вони підняли його, зв'язаного, зійшли вниз і вийшли через чорний хід у двір, замкнувши на замки всі двері зсередини, щоб у дім не можна було пробратися. В машині було тіснувато, і зв'язаного Росселіні довелося покласти між переднім та заднім сидінням.
Мехті сам відчинив ворота. За ними нікого не було. Почувши вибух, солдати пішли за ріг.
Сільвіо вивів машину з двору і звернув ліворуч, на бруківку. Позаду, над містом, стояла зловісна заграва.
Незабаром місто потонуло в пітьмі. Попереду вгадувались обриси гірських верховин.
Секретні документи Росселіні Мехті вручив зв'язковому товариша П., а самого Росселіні вирішено було відвезти до партизанів, попередньо взявши в нього підписані наряди на кілька машин продовольства з далеких ферм. Наряди були підписані на ім'я начальника німецької каральної частини. Від зв'язкового Мехті і його супутники дізналися, що частина ця розгромлена, і тепер дороги знову перебувають під контролем партизанів. Давно вже друзі не раділи так, як цієї ночі!
Донька Олександра Ніколича захотіла піти з ними. Вона з запалом розповідала про те, що вміє робити:
— Я пратиму, варитиму… Я все можу!
Її вирішили взяти з собою в гори, до партизанів.
Перший, хто зустрів Мехті в бригаді, був Сергій Миколайович. І, як звичайно, по всьому загону передавалася звістка: Михайло повернувся, Михайло тут!
«Так ось він який! — похмуро думав Росселіні, дивлячись на Мехті, зовсім не схожого на того, яким він був лише кілька годин тому. — Зовсім хлопчисько! Бач, як червоніє, коли його хвалять! А я ж так тремтів перед ним… Здатися такому простакові — от йолоп! А тепер усьому кінець. Живим мені звідси не вибратись!»
Росселіні не помилився. Після суду, на якому його звинуватили в прислужництві німцям і в зраді батьківщині, Росселіні повісили.
Наступного дня в заздалегідь обране село прибув цілий караван машин з продовольством. Звільненими дорогами до партизанів ішли селяни з кошиками на головах, глеками, великими пакунками.