Міжконтинентальний вузол
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Славін #2
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво політичної літератури України
- ISBN: 5-319-00081-2
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Міжконтинентальний вузол». Краткое содержание книги:
— Що?
— Це не перекладається, — Степанов знизав плечима. — Лайно, одним словом… Ложка дьогтю в бочці меду…
— Але в принципі тобі було цікаво, коли я читав?
— Дуже.
— Чому?
— Тому що це нова інформація… І ти ставишся з симпатією як до свого сера Пітера, так і до Дейвіда Лі, хоч не любиш їх…
— До цих — так, — погодився Кузані. — Але я терпіти не можу Сема Піма. Ця людина йшла по трупах. Він одержимий. Іноді мені здається, що в ньому прихована паранойя: так він вас ненавидить і боїться…
— Мабуть, все-таки спочатку боїться, а потім ненавидить?
— Ні, все саме так, як я сказав. Колись він чомусь зненавидів вас, а вже потім прийшов страх, який породив неймовірну активність — симптом паранойї, правда…
Степанов розповів Юджину кілька сюжетів, що спали йому на думку: справа Філатова, військовий, якого завербувало ЦРУ в Африці; Пеньковський; історія з Лісником…
— Ти все-таки нав'язуєш мені ваші версії, — посміхнувся Кузані, підводячись з ліжка. — Ти працюєш зі мною…
Степанов зразу ж пригадав Клауса Менарта; Кузані повторив його слова.
— Сьогодні писатимеш? — спитав він.
— Звичайно. Все одно на конференції відчувається якась млявість. Треба чекати головного результату, а це — найгірше; порятунок у роботі; замкнусь і почну диктувати…
— Тобі машина завтра потрібна? — спитав Степанов.
— Ні.
— А вона оплачена?
— Так. На тиждень.
— Можеш позичити?
Кузані витяг з кишені ключі, кинув Степанову:
— Документи в ящику, все застраховано, тільки бензину мало… Якщо в тебе зовсім погано з грішми, можу списати бензин за рахунок продюсера.
— Бензин я дістану, дякую, — відповів Степанов.
— Але тобі справді все це подобається? — настійно й очікувально повторив Кузані. — Ти мені чесно скажи, ми, американці, не боїмося, коли нам кажуть правду… Тільки щоб у вічі, відкрито, а не потайки.
— Я не став би брехати тобі, Юджин. Мені справді подобається твій сценарій, — відповів Степанов; господи, які ж ми всі схожі один на одного, любимо, коли хвалять, конче потрібний детонатор для продовження роботи. — Сценарій чудовий, чесно… Тільки ти ніяк не можеш підійти до фіналу… Ти не без підстави говорив, що не знаєш кінця свого фільму. Мені чомусь здається, що фінал має бути дуже конкретний…
— Як це розуміти?
— Ну, не знаю… Припустимо, Дейвід Лі переміг… Повертається додому, в свій замок на озері Токсідо, — щасливий, сильний, невгамовний, словом, динамічна махина… А дітей його в замку нема… Тихо… Наче в морзі… Розумієш? Малюків викрала мафія, перекупивши секретарку Дейвіда Лі… А мафії заплатив сер Пітер… Лежить собі дід у кардіологічній клініці й не зводить очей з телефону, — знає, що зараз подзвонить Дейвід, «улюблений молодий дружок», передбачається торг… Ти тільки цього торгу не пиши, ми з тобою з іншого дерева, ти просто покажи вбитого горем батька і вмираючого старого, який і на порозі смерті не має наміру здаватися…
2
… Вимагати від письменника, щоб він відтворював життя точно таким, яким воно є (або ще більше, яким має бути), значить розписуватись у своїй дрімучості; цінність літератури визначається мірою наближення до тенденції, це, по-перше, і створення образу, котрий збуджує довіру в читача, по-друге.
Предмет літератури — не копіювання потоку життя, а вичленення з нього таких колізій, які викликають у читача симпатію або ненависть, спонукають до діяння, або, навпаки, стримують від необдуманого вчинку.
Вигадати «життя» неможливо; «з нічого не буде нічого»; але саме літератор, який одержав інформацію (тобто, який має дар спостереження й аналізу), може створити таку книгу, що часом виявляється концентратом правди, в чомусь навіть більш життєвої, ніж саме життя, адже категорія випадковостей, така типова для людської повсякденності, поступається місцем емоціям, поєднаним з логічною структурою письменника, який живе суттю сьогоднішнього дня…
… Кузані не знав і не міг знати, що у відділі «45-в», який відав у Пентагоні питаннями психологічної війни, справді вивчали можливості створення циклу радіопередач про те, що в Радянському Союзі є чимало людей, які зустрінуть американських десантників, скинутих з літаків «Авіа Корпорейшн», квітами, хлібом і сіллю; крім того, заново досліджувалася справа Пауерса, якого селяни зразу ж відправили у відділення «таємної поліції» під Свердловськом; конструювалися нові пояснення, чому саме місцеві жителі не сховали американця; переглядали списки людей, котрі виїхали на Захід, але до того служили в лавах Радянської Армії; добиралися типажі, вигідні стереотипу громадської думки Штатів; створювались макети фотороботів, — усмішка, чарівність, розкованість, — що їх згодом мали завчити аси реклами, перш ніж виступати на екранах телевізорів із сенсаційними інтерв'ю про стан російського тилу.