Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя

І ці роки. Довгі роки. Поруч із двадцятиразовим заплідненням власної дружини і бозна ще скількох животів, поруч із численними романами, вчащанням до борделів, залицянням до взятих у тавернах натурниць, затулянням святих образів у майстерні, — це окреме життя, пронизане найогиднішим з усіх гріхів. Можливо, він і був глухий — але чи ми дослухалися до нього достатньо уважно?

Я не прочитав усього; сповнений ніжності та зітхань лист, на середині якого виднілася велика світла незаповнена форма, докладно обрисована пером, досягнув свого; зрештою, за мить мав з’явитися молодий Сапатер. Я зібрав усі листи, перев’язав і кинув до хованки, а потім повкладав на відповідні місця чергові шухляди та шухлядки.

«Хазяїне, до вас той самий пан, що й учора», — сказав Феліпе, з’явившись на порозі. Я відповів, щоб той запросив його до саду й посадовив під деревом на кам’яній лавці. Хай чекає, я зараз прийду.

«І як, — запитав чоловічок, коли я зійшов у садок, — ви знайшли?» Після чого підскочив до мене; певна річ, він не сидів на лавці, а ходив, тупцяв, підстрибував, щоразу затуляючись тісним плащем, бо того дня з боку міста віяв холодний вітер. Я сказав, що нічого не знайшов, а з листами батька нехай він зробить, що хоче, врешті-решт, це він їх успадкував. Мені вони не потрібні, що ж до дурниць, уміщених у деяких записках, кожному відомо, що Франсиско Ґойя страждав на важку хворобу, яка цілковито позбавила його слуху, а частково також розуму, тому траплялося, що навіть у листах він іноді писав найгірші дурощі, які диктували йому ми-молітні напади безумства.