Що таке українська література

Мабуть, саме на цьому ґрунті виникають ті панегірики жінці, на які не раз і не два натрапляємо в Шевченка. Згадаймо, наприклад, слова героя повісті «Художник» про те, що «жінка — свята, недоторканна річ», чи вигук самого поета в одному з його листів до Залеського: «Яке чудесне, дивовижне створіння непорочна жінка! Це найяскравіша перлина у вінці творива». Ясна річ, усе в нашому житті переплетено дуже складно. Часто ми думаємо, каже оповідач повісті «Прогулянка…», що «коли жінка чарівна, то значить вона і добра, і розумна, і освічена, і наділена янгольськими, а не людськими рисами. А насправді — чим жінка красивіша, тим вона більше схожа на рухому прекрасну, але бездушну ляльку». Зрештою, в цьому винні якраз чоловіки. Й ось чому. «Наше любе слов’янське плем’я, — пояснює оповідач, — хоч його й зараховують до кавказької сім’ї, своєю зовнішністю недалеко втекло від племен фінського та монгольського. Отже, красуня в нас — явище рідкісне. І тільки-но це рідкісне явище виткнеться з пелюшок, як ми починаємо напихати його своїм безглуздим захватом, самолюбством та іншим непотребом. І нарешті, робимо з нього дерев’яну ляльку на шарнірах…» Тут поет має на думці тогочасний поділ народів на різні «племена». Наприклад, у гімназійному курсі географії Капітона Смирнова всі народи поділено на п’ять «племен»: кавказьке, монгольське, ефіопське, малайське й американське. І про перше з них сказано таке: «Кавказьке плем’я вважають найкрасивішим. До нього належать росіяни, німці, французи, англійці, італійці, греки й багато інших». А от Шевченко якоїсь особливої краси у слов’янах не бачить. «У тих країнах, — продовжує оповідач, — які Бог благословив породою прекрасних жінок, вони мають бути звичайними жінками. А звичайна жінка, по-моєму, — найкраща жінка»… Та нехай навіть так, нехай навіть жіноча краса взагалі є «мутним, отруйним джерелом всього прекрасного й великого в житті», у Шевченка немає й тіні зневажливого ставлення до жінки. Якщо герой повісті «Капітанша» Туман каже: у жінки «волос довгий, а розум короткий», — то це аж ніяк не прояв патріархальної мізогінії. Це варіація на тему: «У жінки більш серця, ніж розуму», — бо Туман говорить так про юну парижанку, котра кинула все на світі й полетіла за своїм коханим офіцером, як метелик на полум’я свічки. У словах старого солдата бринять співчуття й ніжність — недаремно саме він опікуватиметься тією нещасною парижанкою та її дитям. Словом, Шевченко чудово розумів, що жінка, сказати би, зроблена з іншого тіста, ніж чоловік. Це можна трактувати навіть буквально. Згадаймо пікантне зауваження героя повісті «Близнята» лікаря Карла Осиповича: мовляв, для анатомії «зручніше чоловіче тіло, а жіноче не таке зручне…»