Урізька готика
- Автор: Москалец Галина Васильевна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Дуліби
- ISBN: 978-966-8910-29-6
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Урізька готика». Краткое содержание книги:
«А чи щось пропало у шановного панства?» — поцікавився пан Жигмунт.
«Нічого, все є!»
«Ну, тоді пшепрашам[248], то є справа не людських рук, а самі знаєте чия!»
Після того гості роз’їхались, а пані графиня все бідкалась, чому се трапилось тоді, коли в неї були гості. Леонтій хотів сказати, що хтось з гостей тому не сподобався, але не посмів. Графиня пожурилась два дні, а потім спитала, яких засобів уживають у сій місцевості проти злих духів
«Але ж, ясновельможна, — зауважив Леонтій, — тутешній люд ходить до церкви, а не до костелу. Правда, се теж віра християнська…»
«Отож-бо! — аж тупнула ногою графиня. — Кажи, що треба робити! І роби вже!»
«Та я не звідси, ясновельможна. Ліпше покликати кухарку. Вона з цього села.»
Покликали кухарку Карольку. Та спершу казала, що нічого не знає, але діставши від пані ринського[249], почала рахувати на пальцях:
«Можуть бути різні причини: духи померлих, духи утоплеників, або опирі…»
«Опирі? Се ті, що п’ють кров?»
«Їм все одно, найясніша пані, аби лиш пімститись. Можуть потяти чоловіка, випивши його кров, а можуть задусити. Або пошесть напустити. Помагає від них хіба пшениця, дванадцять раз свячена, і свячений мак під порогом. Правда, мак не завше помагає. Опира треба спалити на терновім огні, а серце пробити дубовим колом. Перше так все робили, нині не чула-м…»
«Фе, — скривилась пані графиня. — То, певно, не опирі.»
«Може, бути, найясніша пані. Одначе, якби хтось з пані гостей собі пожартував і закликав опирів на вечерю…»
«Геть мені з очей, дурепо!» — заверещала графиня й під великим секретом післала Леонтія до отця Антонія. Мабуть, їй встидно було довіритись у такій справі ксьондзові, бо позаминулої неділі в неї викликали духів, крутячи столом. Панська забава така. Зачинились вони з отцем Антонієм і довго про щось говорили. А про що — Леонтій не дізнався. Досить того, що на все скінчилось добре. Духи, а то були, звісно, духи, а не опирі, як казала дурна Королька, потішена ринським, заховували[250] себе тихо. Може, справді не вподобали собі когось із гостей. Тільки кого? Що діялося перед тим, як з’явився тут Леонтій, він не міг довідатися. Інші слуги були молоді і їх цікавили лише скарби. Кожен дурень, дивлячись на старий дім, думає, що у пивниці десь сховано золото. Бо не знає, як колись шляхта пускала гроші на вітер грою в карти, і не те, що гроші, а й цілі маєтки. Може, за то має покуту. Дякувати Богу, тепер інші часи. Пан Болеслав книжки читає, на війні воював. Шкода, що в господарці нічого не тямить. Пан управитель одно каже: дешево усе йде — і збіжжя, й молоко. Може, бреше. Але не є так уже зле. Майже, як при пані графині. Тільки день перемінився на ніч. Як тільки управитель починав говорити щось про справи, новий дідич робив перестрашені очі. Видно, його не цікавило, що діється в стайнях, чи лісі. Усі гроші, крім доконечних витрат, йшли до банку, і по їхній цифрі пан Болеслав судив, як йдуть справи у маєтку.
248
перепрошую, вибачайте
249
грошова одиниця за Австрії
250
поводили