Як насолоджуватися життям і отримувати задоволення від роботи
- Автор: Карнеги Дейл
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Компанія ОСМА
- ISBN: 978-617-538-148-9
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Як насолоджуватися життям і отримувати задоволення від роботи». Краткое содержание книги:
Дозвольте цій книзі змінити на краще ваше життя і відкрити в собі таланти, про які ви навіть не здогадувалися.
Для широкого читацького загалу.
Результат був передбачуваним. Після обіду кілька кандидатів і справді подивились на себе у дзеркало, пішли до перукарні й стали власниками «статутної» стрижки. Наступного ранку сержант Кайзер зауважив, що вже бачить в декого із загону прогрес у розвитку лідерських якостей.
8 березня 1887 року помер відомий своїм красномовством пастор Генрі Ворд Бічер. Зайняти його місце на кафедрі проповідника наступної неділі мав Лайман Еббот. Прагнучи проявити себе з найкращого боку, він без кінця переписував свою проповідь, доводячи її до ідеалу зі старанністю Флобера. Потім чоловік прочитав цю проповідь своїй дружині. Як і більшість заздалегідь заготовлених промов, вона була відверто слабкою. Якби його дружина виявилась менш розумною, вона могла б сказати: «Лаймане, це жахливо. Так не піде. Люди просто позасинають від нудьги. Це ніби стаття з енциклопедії. Ти ж не перший рік читаєш проповіді, мав би у цьому розбиратися. Заради Бога, чому б тобі не говорити, як всі люди? Чому не висловлюватись природно? Ти зганьбиш себе, якщо прочитаєш це».
Ось що вона могла б сказати. І якби вона так і зробила, ви вже здогадуєтесь, що було б далі. І вона також здогадувалась. Тому вона тільки відзначила, що з його проповіді вийшла б чудова стаття для «Hopс Амерікан Рев'ю». Іншими словами, вона похвалила написане, водночас натякнувши, що як промова цей текст не зовсім вдалий. Лайман Еббот зметикував, у чому справа, розірвав свій старанно підготовлений рукопис і прочитав проповідь без жодних заздалегідь написаних підказок.
Ось ефективний спосіб виправити чужу помилку:
Критикуйте помилки людей опосередковано.
Розділ 19
Говоріть спочатку про власні помилки
оя племінниця Джозефіна Карнегі приїхала в Нью-Йорк, щоб працювати у мене секретарем. Їй було дев'ятнадцять, три роки тому вона закінчила середню школу, і практично не мала досвіду роботи. Зараз Джозефіна — одна з найкращих секретарок на захід від Суецького каналу, але на початку своєї кар'єри їй — як би це м'якше сказати — ще було куди рости. Одного дня, збираючись її розкритикувати, я сказав сам собі: «Одну хвилинку, Дейле Карнегі; одну хвилинку. Ти удвічі старший за Джозефіну. У тебе в десять тисяч разів більше професійного досвіду, ніж у неї. Безглуздо сподіватись, що ця дівчинка матиме такі ж погляди, судження і заповзятливість, як ти, — нехай навіть посередні. І, на хвилиночку, Дейле, а що ти сам робив у дев'ятнадцять? Пригадуєш усі ті безглузді помилки і промахи, які ти скоїв? А пам'ятаєш, як ти колись зробив те-то й те-то?..»
Обмізкувавши ситуацію відверто і неупереджено, я дійшов висновку, що загальний рівень розвитку Джозефіни набагато вищий, ніж був у мене в її віці, й що, як не соромно зізнатись, для неї це не бозна-який комплімент.
Тож із того часу, бажаючи звернути увагу Джозефіни на якусь її помилку, я починав так: «Джозефіно, ти припустилась помилки, та, бачить Бог, вона не страшніша за ті, що робив я. Ніхто не народжується з умінням приймати правильні рішення. Досвід приходить з роками, а ти і так розумніша за мене в твоєму віці. Я сам робив такі безглузді, дурні речі, що не схильний критикувати ні тебе, ні когось іншого. Та хіба тобі не здається, що було б набагато розумніше вчинити так-то і так-то?»
Набагато легше вислуховувати перелік своїх помилок від людини, яка починає критику зі смиренного визнання того, що вона й сама не безгрішна.
У Е. Г. Діллістоуна, інженера з канадського міста Брендон, штат Манітоба, виникли проблеми з його новою секретаркою. На кожній сторінці надиктованих містером Діллістоуном листів, які вона приносила йому на підпис, він знаходив дві-три орфографічні помилки. Містер Діллістоун розповів, як йому вдалось владнати цю проблему:
«Як і багато інших інженерів, я не міг похвалитися ідеальною грамотністю. Мені навіть довелося вести спеціальний словничок для слів, написання яких викликає в мене якісь складнощі. Коли стало очевидним, що просте вказування на помилки не змусить мою секретарку засісти за граматику і словники, я вирішив скористатись іншим підходом. Знайшовши наступного разу в надрукованому нею листі кілька помилок, я сів поруч із нею і сказав:
„Мені здається, що це слово написано неправильно. У мене завжди виникають проблеми з його написанням. Саме для таких слів я завів собі цього словника. [Я відкрив його на потрібній сторінці.] Так, ось воно. Я надаю грамотності велике значення, тому що люди складають про нас думку за нашими листами, а помилки змушують їх сумніватися в нашому професіоналізмі“.