Сицилієць

— Як саме ти мав знати, що кулі несправні? — перебив капрала Ґільяно.

Сільвестро виглядав присоромленим.

— Я мусив знати. Зрештою, я ж був зброярем у піхоті, експертом. — Він спохмурнів і знизав плечима. — Моя помилка, так. Вони посадили мене за стіл, і я мало уваги приділяв своїй справжній справі. Але я можу згодитися вам, можу бути зброярем, перевіряти вашу зброю, лагодити її, дбати, щоб боєприпаси зберігалися належно й не вибухнули просто так. Можу переробити зброю так, щоб вона краще годилася до використання тут, у горах.

— Розкажи, що було далі, — мовив Ґільяно.

Він ретельно вивчав чоловіка — це цілком міг бути план із підсадження інформатора до його банди. Пішотта, Пассатемпо та Терранова йому не довіряли, це було помітно.

— Там сиділи самі дурні й перелякані жінки, — вів далі Сільвестро. — Марешалло знав, що з його боку було нерозумно забирати всіх чоловіків у гори, коли бараки повні полонених. Карабінери вважають Сицилію чи не іноземною окупованою державою. Я завжди виступав проти цього, тому мене й занесли до списків непокірних. Влада в Палермо хотіла захистити свого маресьяло, зрештою, вони відповідальні за нього. Якби бараки Беллампо зрадив хтось зі своїх, а не взяли розумніші й сміливіші люди зовні, це виглядало б краще. Мене не судили, просто сказали піти у відставку. Наче мені нічого з того не буде, але я їх знаю. Мені вже не дістати урядової роботи. Я нічого більше не вмію, і я патріот Сицилії. Тож я собі подумав: що мені зробити зі своїм життям? І сказав собі: піду до Ґільяно.

Ґільяно відправив людей по їжу та питво й почав розмову зі своїми ватажками.

Пассатемпо говорив різко й переконано:

— За яких дурнів вони нас тримають? Застрелити його й скинути тіло зі скелі. Нам карабінери в банді ні до чого.

Пішотта ж бачив, що Ґільяно знову зацікавив капрал. Він знав імпульсивність та емоційність свого друга, тож обережно сказав:

— Це, найпевніше, пастка. Але якщо й ні, для чого нам ризикувати? Доведеться постійно хвилюватися. Постійно сумніватися. Чого б просто не відправити його назад?

— Він знає наш табір, — мовив Терранова. — Бачив наших людей, знає, скільки їх. Це цінна інформація.

— Він істинний сицилієць, — сказав Ґільяно. — Його діями керує честь. Я не вірю, що він погодиться шпигувати.

Троє ватажків усміхнулися його невинності.

— Згадай: він намагався тебе вбити, — завважив Пішотта. — Він ховав зброю, він був у полоні й спробував убити тебе зі злості, без надії на порятунок.

«Це й робить його цінним для мене», — подумав Ґільяно. Уголос же сказав:

— Хіба це не доводить того, що він людина честі? Він був переможений, але відчував, що краще помре, та помститься за себе. Що поганого він може зробити? Буде звичайним членом банди, у довірені кола ми його не візьмемо. І постійно стежитимемо за ним, я сам приділятиму йому увагу. Коли прийде час, ми влаштуємо йому випробування. Якщо відмовиться, то він шпигун карабінерів. Лишіть його на мене.