Будинок безлічі шляхів

Белл подивилася на Приблуду, і її лице розпливлося в усмішці: 

— Яке миле створіннячко! Але ж ти знаєш, як твій тато ставиться до того, щоби впускати в пекарню собак. Краще залиш-но її тут, у крамниці, на Тіммі. Ти ж наглянеш за нею, правда, Тіммі? 

Підмайстер щось пробурчав собі під ніс і люто зиркнув на Чарліну. 

— Тільки мушу тебе попередити, Чарліно, — як завжди багатослівно вела далі Белл, — що вони там дуже зайняті. Надійшло замовлення на особливий торт. Так що не залишайся там надовго, добре? Постав свою собачку на підлогу, з нею тут нічого не станеться. І слухай-но, Тіммі, я хочу, щоби цього разу полички були гарненько вичищені, інакше мені доведеться завтра мати з тобою розмову. Бувай, до завтра! 

Белл вибігла з крамниці, і щойно вона вийшла, всередину тут же забігла Чарліна. У дівчинки таки промайнула думка забігти до пекарні з Приблудою, але Чарліна знала, що Приблуда в оточенні їжі втрачає голову. Тому Чарліна поставила Приблуду за прилавок, холодно кивнула Тіммі («Тепер він ненавидітиме мене до кінця життя», — подумала) і гордовито проминула порожні скляні вітрини, холодні мармурові полички та групки білих столиків і стільців, де верхньонорландці мали звичай сидіти за кавою і тістечками. Приблуда відчайдушно дзявкнула, коли Чарліна штовхнула двері до пекарні, але дівчинка напружила волю і щільно зачинила їх за собою. 

У пекарні кипіла робота, наче у вулику, стояла тропічна спека, а море смаковитих запахів, мабуть, звело би Приблуду з розуму. Тут пахло свіжим тістом, печеним тістом, солодкими булочками з родзинками, фруктовими пирогами, вафлями, але ще сильніше — пирогами з заварним кремом і всілякими начинками, а на ці аромати накладалися запахи крему і солодкої глазурі з величезного багатоповерхового торта, що його кілька осіб прикрашали на найближчому до дверей столі. «Трояндова вода! — подумала Чарліна, вдихаючи ці запахи. — Лимони, полуниці, мигдаль з півдня Інгарії, вишні та персики!» 

Пан Бейкер крокував від пекаря до пекаря і на ходу давав вказівки, підбадьорював, перевіряв зроблене. 

— Джейку, тобі треба вкласти всю силу в замішування цього тіста, — почула Чарліна татів голос, щойно переступила поріг. — Ненсі, ось із цим тістом — делікатніше. Його не можна збивати, інакше тістечка будуть тверді мов камінь. 

Тим часом він перейшов до печей на протилежному кінці пекарні, показуючи юнакові при печах, котра з них готова до вкладання печива. Де б він не з’явився, його уважно слухали і старанно виконували розпорядження. 

Чарліна знала, що її тато був королем у своїй пекарні. «Хтозна, чи не більше, ніж сам король у Королівському особняку», — подумалося їй. Білий ковпак сидів на його голові, немов корона. «Йому цей ковпак надзвичайно личить», — подумала Чарліна. Батько мав таке ж худе лице і руде волосся, як і вона сама, тільки веснянок у нього було значно більше. 

Чарліна перехопила його біля плити, де він куштував пікантну м’ясну начинку до пиріжків і пояснював дівчині, яка її приготувала, що та дала забагато приправ.