Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)

чи мистецтвах, той просто ремісник. Таких духів багато, і Ерос — один із них{94}.

— Кого ж він має за батька й матір? — запитав я.

/b/ — Довго про це говорити, але гаразд, розповім тобі.  Коли народилася Афродіта, боги зібралися на учту, серед богів був і Порос, тобто Богатство, — син Мудрості. Коли вже пообідали, а було там усього вдосталь, надійшла, щоб і собі чогось вижебрати, Пенія, тобто убогість, — стала біля дверей. Порос, напившись нектару — вина ще не було, — пішов до Зевсового саду і там, важко сп'янілий, поринув у глибокий сон. Тут і захотілося Пенії (сама ж бо убога) зачати дитя від Богатства. Тож прилягла побіч /c/ нього — і породила Ероса. А що Ерос був зачатий на святі уродин Афродіти, то й став її слугою і вічним супутником. Уже з природи своєї він закоханий у прекрасне, бо й сама Афродіта прекрасна. А тому що він — син Богатства й убогості, то й випала йому особлива доля. Передусім — він вічний злидар, до ніжної вроди й краси, яку бачить в ньому більшість, йому далеко. Радше навпаки — він грубий /d/ і неохайний, босий і бездомний. Спить, де коли трапиться — на землі, без постелі, на порозі або край дороги просто неба. Успадкувавши природу своєї матері, він нерозлучний з нуждою. По батькові ж — тягнеться до краси й добра; він мужній, сміливий, аж до зухвальства; а ще він сильний, вправний ловець, удатний сплітати підступи; прагне мудрості і всіляко примудряється, щоб до неї наблизитись. Усе життя його приваблює філософія, небачений /e/ крутій, ворожбит і софіст. Народився він ні смертним, ані безсмертним. Того самого дня, якщо йому таланить, він живе-розквітає, і вмирає, але, ввібравши природу свого батька, оживає знову. Все, чого він набуває, вмить йому вислизає: тим-то Ерос ніколи не знає убогості, але й не відає статків. Перебуває десь посередині між мудрістю і невіглаством, і ось чому{95}. Богів не приваблює філософія, /204/ в них немає прагнення стати мудрими — вони є такими{96}.