На скрижалях історії

— Яка причина тому, що я тут?

— На вас є донос односельців.

— Доноси є, і я знаю, хто їх писав, але ж у них нічого не сказано про мій хоч який-небудь злочин.

— Нам надійшло розпорядження затримувати всіх, на кого є сигнали. Якби ви донесли на них, ми б затримали їх, а ви були б вільні. Таке розпорядження, нічого не поробиш.

Сонін недавно вступив на посаду начальника. Дотепер був Осіпов, який отримав підвищення й виїхав із Кам'янки. Сонін занадто худющий, обличчя зеленкувате, зчаста кашляє. Коли він вийшов, черговий міліціонер обшукав Івана, відібрав блокнота й олівця, повідрізав усі ґудзики й гачки на штанях, забрав ремінного очкура. Довелося підтримувати штани руками. Обмацав і парусинові туфлі й кепку, а потім усі рубці й кишені. Після чого повів затриманого на нижній поверх, що нагадував підвал, відімкнув двері й завів у приземкувату камеру, освітлену ліхтарем. Тут сиділи навколо одного тапчана чоловіки, їм щось розповідав його двоюрідний брат. Усього тут зібралося десятків зо три людей. Зразу ж підійшов Прокіп.

— Ось твоє місце, будь як удома, тут немає «тих»...

Іван сів на тапчан, скинув пальто. До нього підсів знайомий учитель математики з села Тимошівки Єрмолаєв Павло Петрович, родом із Лебедівки й запропонував:

— Випийте, Іване Борисовичу, кухоль гарячого чаю, заспокойтеся.

На столі стоїть відровий самовар і лежить купка цукру. Іван випив цілий кухоль, бо зрання й ріски в роті не мав. Приліг на тапчан, а в душі коїться такий хаос, ніякими словами не передати. Видавалося, що спав довго, однак гурт чоловіків як сидів, так і сидить, а Прокіп їм і далі щось розповідає. Отже дрімав хвилин десять, не більше.

Усі затримані в камері з навколишніх сіл, більшість незнайомі між собою. Найстаріший дід Гречка з Райгорода, йому під сімдесят. Велетенський під два метри на зріст, молодий парубок-матрос із Лузанівки. Він тиждень, як повернувся з Колими, де відбував семирічну покуту за вбивство своєї дружини з ревнощів.

Промайнула ніч, можновладна владарка людських сумнівів, недодуманих удень думок, які теж, наче кажани, падають на людину, годі їх позбутися... Із-за річки Тясмин сріблом вигулькує світанок, народжується перший ранок Івана в неволі. Вартівник викликає діда Гречку:

— Виходьте, діду, до коней, почистите, а потім нагрієте самовар.

Унесли цукор, висипали на стіл, поклали на кожного по шість цигарок. Чай п'ють по черзі, не вистачає чашок. Прокіп зібрав усі цигарки й заявив:

— Палити також будемо по черзі з відкритою квартиркою.

Є тут із ними ще один старий чоловік Вашкевич, агроном-садовод із Михайлівки, йому за шістдесят, сивий, мовчазний. Решта людей незнайомі.

Викликали в коридор за передачею. Вартівник уручив корзину й показав пальцем на вушко, сплетене з рогози. Іван розкрутив його й витяг записочку. У ній дружина сповіщає про день відправки їх із Кам'янки на Черкаси через Михайлівку. Узяв передачу, подякував вартівникові, бандурівському парубкові, а записочку вкинув до рота й запив водою. Повернувся до камери. Братові віддав передачу, звелів розділити між усіма.