№1 [Роман-Вибух]

Феномен масовості обеззроїв мене того дня, коли я потрапив на територію промислового гіганта. Це було у світі сходу, у світі колективів. Зміна на гірничорудному комбінаті закінчувалася гудком-сиреною. Опустілий простір між цехами-саркофагами, які нагадували чорнобильське укриття без найменшого шва, раптом почав заповнюватися кількома сотнями робітників. Усі вони були ідентично одягнені, в однакових касках і респіраторах, це було схоже на парад біороботів з індастріал-фентезі. Вони між собою навіть не розмовляли — мовчки текли в’язкою магмою тіл до переодягалень. Наступна зміна починалася так само: сирена відкривала шлюзи і територію комбінату оживляв той самий потік людей, тільки у зворотному напрямку. Вони затекли назад у цехові ворота, ніби хтось відмотав назад учорашнє відео і переставив місцями сторони світу. Ці люди жили по гудку, як піддослідні умовних рефлексів. Їхнє слиновиділення реґламентувалося начальством зверху. Точніше, збоку, в адміністративній двоповерхівці з розлогою пальмою у фойє, пластмасовими вазонами (унікальним винаходом фітодизайну для гірничорудних комбінатів) і жалюзі, положення яких не мінялося від дня новосілля. Я почав розуміти, що з великими кількостями народу по-інакшому не можна. Їх треба помістити в якомога масовішу культуру поведінки. В їхніх вухах повинна грати приблизно однакова за стилем музика, їхні стелажі повинна заселити приблизно однакова за стилем література, їхня білизна повинна пахнути приблизно однаковим відбілювачем, а їхньою молитвою повинна стати вдячність за цю непорушність стилю, за дар стати членом братства однакових. Навіть якби компанія цих чорноробських штиків потрапила до стриптиз-клубу, то ніхто не насмілився би зааплодувати танцівниці першим, не звіривши своєї реакції з побратимами праворуч і ліворуч.

Мене чавила ця одностайність сходу, людські обличчя втрачали свої індивідуальні усміхи, одягу було заборонено не те що гавкнути — бодай пискнути яскравістю. Я розумів формулу сходу як тиранію схожості. Кожен мусить когось нагадувати, іти в кільватері проторованих стезь. І ти не можеш нічого поламати в цій цеховій галактиці, вона не помічає твого дрібного шкідництва, бо сирена все виправить. Навіть пальму у фойє не годен зрубати, бо деревина в неї тверда, як вхідна брама. Одне слово «надо» зверху — і ліс піонерських «гатов!» гарантував результат. Чорні подушки пальців. Чорні розводи на обличчі. Чорні відбитки на бюлетенях. Тріумф простору сходу. Люди самі створюють своє пекло — та лише на сході я зустрічав таку мега-кількість добровольців у творенні пекла. Великий Степ. Прискорені темпи випаровування. Горизонтальна розкіш яруг і балок, мічених прикордонними стовпами однакових країн. Край щасливих пісень на тему дрібниць. Край недоглянутих кладовищ, покинутих живими на підставі заздрості до мертвих.