Техану [Tehanu - uk]

Тенар з радістю вітала усі ті зміни, про які їй розповідала Жайвірка, але старалась не переоцінювати їх. Вона працювала не покладаючи рук, і так вже вийшло, що відколи вона повернулася додому, думки про Спритника вже не псували життя ані їй, ані Терру. Не могла ж Тенар вічно тягати дівчинку за собою — це би підтримувало її страхи, заважало Терру нормально жити. А дівчинка мала рости вільною і розуміти, що вона — вільна, а ще — звикати до людей.

Терру потроху забувала звичку перелякано озиратися навкруги і вже сама, без Тенар, гуляла спершу по маєтку, а згодом — навколишніми стежками, а там і в село навідувалась. Тенар жодним словом не обмовилась, що їй може щось загрожувати, і навіть коли засторога сама просилась на язик, стримувала себе. Всі мають знати те, що і в садибі, і в селі Терру була в повній безпеці, що ніхто й нічим її не може скривдити. Тенар уже й сама починала в це вірити. У садибі завжди хтось був — вона, Кисличка та Ясновод, у нижньому будиночку — Чиж і Сутяга, в селі було повно Жайвірчиної рідні, тож чого було боятися дівчинці в Серединному Долі лагідної осінньої пори?

До того ж, Тенар завела собаку. Взяла його відразу, щойно дізналася, що в селі є саме такий пес, якого їй треба: то була здоровенна ґонтійська вівчарка з кудлатою головою і розумними очима.

Час від часу до неї, як і там, на Ре-Альбі, приходила думка: "Я ж маю навчати дівчинку! Мені ще Оґіон казав". Але чомусь здавалося, що й учити її нема чого, крім того, як займатися господарством і розказувати легенди о тій порі, коли на землю опускалась темрява. Вони взяли собі за звичку після вечері, перш ніж лягати спати, сидіти в кухні біля вогнища. Може, правий був Бучок, і Терру здалося б віддати до ворожки, щоб та навчила дівчинку свого ремесла. Це було б краще, ніж навчатися у ткача, як того раніше хотілося Тенар. Не бозна-що, та все ж таки краще. Терру досі відставала від однолітків і фізично, і в загальному розвитку, бо ж поки вона не опинилась у Дубівцях, ніхто нею не займався. Вона нагадувала маленьке звірятко, яке вивчило декілька слів з людської мови, а про життя людей не мало ані найменшого уявлення. Дівчинка швидко засвоювала все, чого її вчили, і була вдвоє слухняніша та старанніша, ніж некеровані Жайвірчині дівчата чи реготливі та ледачі хлопчаки. Вона вміла прибирати, прясти, накривати на стіл, трохи готувала, трохи шила, доглядала домашню птицю, приганяла корів і була просто незамінною в маслоробні. Справжня дівчинка-господиня, казав про неї старий Сутяга, не без того, щоби підлеститись. Але Тенар зауважувала, як він щораз, коли повз нього проходила Терру, намагався непомітно накласти на себе знак проти зла. Як і більшість людей, Сутяга вірив, що події, які відбуваються з людиною, — це і є сама людина, а відтак багаті й сильні — сама доброчинність, а той, хто потерпає від лиха, і сам, безперечно, поганець, тож бідкатись і ремствувати йому нема на що.