П'ятеро поросят

Отже, відбулося таке. Зустрівши пана Мередіта, Блейка, я, як уже вам казала, щодуху побігла назад. Я носила кімнатні туфлі і завжди була метка. Досягши воріт «батареї», ось що я побачила: пані Крейль хапливо витирала своєю хустинкою пивну пляшку на столі. Потім вона взяла руку покійного чоловіка і притиснула до пляшки його пальці. Весь цей час вона була надзвичайно насторожена. Переляк, який я побачила на її лиці, розкрив мені істину. Я зрозуміла з абсолютною переконаністю: Керолайн отруїла свого чоловіка. І особисто я не осуджую її. Він виштовхнув її за межу людського страждання і сам накликав на себе свою долю.

Я ніколи не нагадувала пані Крейль про цей інцидент, а вона ніколи не знала про те, що я бачила. Я взагалі ніколи і нікому про це не згадувала, але існує хтось, хто, на мій погляд, має право знати.

Дочка жінки, якою була Керолайн Крейль, не повинна засновувати своє життя на брехні. Як не боляче їй буде довідатися про правду, але правда — це єдине, що має значення. Передайте їй від мене, що її матір не варто осуджувати, її змусили терпіти більше того, що може витримати будь-яка жінка. Дочка повинна її зрозуміти і простити…»