Материками й океанами
- Автор: Кублицкий Георгий Иванович
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Якубенко
- Жанр: Путешествия и география
Электронная книга - «Материками й океанами». Краткое содержание книги:
Готелі «Золотого берега» не поспішали розчинити двері перед обідраним «Майклом», і йому довелось познайомитися з нетрями Чікаго, які влучно називались «малим пеклом».
Володимиров потрапив на береги Мічігану в лихий час: у Сполучених Штатах якраз спалахнула чергова криза.
Ось як описував потім Володимиров ці дні в своїй книзі «Росіянин серед американців».
«Криза, яка почалася з Нью-Йорка, щодня ширшає; фабрики, заводи, майстерні закриваються з такою швидкістю, неначе вони змагаються між собою. Робітники із злісними обличчями блукають хмарами по місту без всякого діла; газети щоденно приносять звістки дедалі гірші та гірші. Важко і страшно подумати про те, що буде в розпал зими. Заробітна плата впала до неможливого… На вулицях з'явилась сила-силенна американських злидарів».
Капіталісти всіляко намагались відвернути увагу голодних людей від кризи і безробіття. Преса одверто закликала до війни.
Коли б нашому мандрівникові не пощастило потрапити в маленьке селище польських переселенців недалеко від Чікаго, навряд чи він переніс би важку зиму. В селищі Володимиров копав землю, рубав ліс, будував бараки і так-сяк протримався до весни.
Квітневої ночі невтомний мандрівник вийшов на шлях, який вів до залізничної станції. Із східною частиною Сполучених Штатів він уже трохи познайомився, тепер його цікавить західна. У нього нема грошей — що ж, він буде подорожувати по країні доларів без доларів. Він вирішив… але хай краще про це розповість запис у його щоденнику, зроблений у квітні 1873 року:
«Іду пішки до Сан-Франціско. Шлях — до 3 000 кілометрів. Мене лякають смертю від спраги, індійцями і т. ін. Я йду, хоч би що мені загрожувало…»
І пішов наш волгар уздовж залізничного полотна через Американський материк, до берегів Тихого океану.
Почав він свої мандри звідти, де рівнинні нижні прерії — степи — переходили в напівпустельні плато верхніх прерій, у передгір'ях північноамериканських Кордільєр. Цей ланцюг хребтів, розділених долинами, тягнувся на багато сотень кілометрів. Найвищими в ланцюзі були Скелясті гори, до яких прямував росіянин.
На одній із станцій учитель побачив нарешті трьох справжнісіньких індіанців. Вони кутались у неймовірне лахміття, але скільки природженого благородства було в поставі цих людей!
Біля ніг в індіанців лежала шкура буйвола. Вони втрьох продавали цей, можливо, останній свій скарб — мовчки, з гідністю. Володимиров згадав настирливі вигуки «лікаря» Мак-Брайта і зазивне тирликання скрипки «лікаря» Фріца із Сент-Луїса…
«Бродяча Америка» — люди, які кочують з кінця в кінець у пошуках роботи, створили мистецтво безплатної їзди на товарних поїздах. Спробував і «Майкл». Але тільки-но він стрибнув на підніжку вагона, як кондуктор освітив його ліхтарем і наказав забиратися геть. Потім нашого мандрівника навчили деяким прийомам, і один перегін він проїхав, влаштувавшись між двома вагонами поїзда.
Пустельна місцевість з горбками, порослими жорсткою травою, з бурими пустками, яка простяглася за містом Шайєнном, мало була схожа на гірську країну. Але розташована була вона вже на висоті трьох. кілометрів над рівнем моря, і десять місяців у році тут трималась погода, яка найменше сприяла пішоходам.
Надвечір дощ, змішаний із снігом, загнав Володимирова в будову із старих шпал, схожу на курінь. Перед ним палахкотіло багаття. Тут уже влаштувались ночувати двоє волоцюг.
З гуркотом проносились поїзди повз росіянина і двох американців, які вечеряли хлібом, розмоченим в окропі. Прийди до них сюди сам президент, якому в Америці, кажуть, нібито кожен може потиснути руку, — навряд чи вони зустріли б його привітно…
А вранці — знову в дорогу. Горби перетворюються в гори. Дорога зміїться ущелинами. На станції Шерман, яка рекламувалась як «найвища залізнична точка в світі», Володимиров пробрався у вагон емігрантського поїзда. Висадили його на ходу, коли паровоз уповільнив хід біля навислих над полотном дороги снігових карнизів. Було дуже холодно, і мандрівник з тугою дивився на поїзд, що віддалявся.
— Це ви були там?
Болгар обернувся: перед ним стояв колійний сторож з ліхтарем у руці.
— Був, та прогнали.
— Якої ви нації, друже?