Оранжеве сонце

Е не встиг щось відповісти, як десь поблизу голосно гавкнув собака. Від несподіванки юнаки аж сахнулися.

— Кудлань не хоче, щоб Е розповідав про небо, — зауважив То.

Після цього про небо Юк більше не згадував.

Попоївши, юнаки вирішили піти шукати по довколишніх горах та ущелинах кращого притулку. Залишок туші козла прихопили з собою.

Ранок видався хмарний, проте дощ не йшов. Чим далі, то хмари все більше розсотувалися і з неба починало все ясніше проблискувати розпечене коло. Юнаки нічого підхожого не знаходили, а до тієї печери, про яку говорив То, не зважилися йти. То радий був цьому, бо сутичка з кошлатим велетнем не обіцяла нічого доброго, бо не у всіх юнаків були навіть довбні. А ті, які вже мали, ще треба було випробувати на менших звірах.

Серед кам'яних валунів юнаки бачили козлів, у повітрі літало безліч великих і малих птахів, на далеких схилах гір паслися табуни рогатих оленів і антилоп, у гаях і зарослях високих трав і кущів перебігали ще якісь рогаті і безрогі чотириногі — поживи скрізь було багато, але до жодної не доходили ні ноги, ні довбні. Усе захищало себе з великою старанністю, кожне чатувало на загрозу, нашорошивши вуха і вглядаючись у далину, і, лише запримітивши ворога, вкладало в ноги всю потугу власного тіла.

До грудей Е вливалося якесь нове, незнане досі, почуття. Він не говорив юнакам, куди йти і що робити, але ступав попереду, і всі йшли за ним.

Вряди-годи Е поглядав на ноші, де лежав залишок туші козла, і з тривогою думав: що ж то далі їстимуть його друзі? Е добре знав, що послух та злагода поміж ними житимуть доти, поки не почнуть лихоманити порожні животи. Тоді все полетить шкереберть. Чаки-мисливці не раз гнівалися на вождя Ту саме тоді, коли були голодні. Члени плем'я повинні мати поживу, а найперше повинні мати добрі довбні, щоб здобувати ними поживу і щоб у будь-який подих захиститись од нападу хижого звіра. Бачилась Е і добра криївка, така, щоб відгородила від вітру і дощу. Та була в молодого проводиря ще одна потаємна думка — думка про Вогонь. Е не розумів чому, але ця думка про Вогонь якимось дивовижним чином поєднувалась у нього з думкою про Ни. Чомусь гадалося, що саме Вогонь поєднає його з чорнокосою красунею.