Слідами вигнанця
- Автор: Угаров Григор
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Иван Иванович Билык
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Слідами вигнанця». Краткое содержание книги:
Ув'язненого болгарського революціонера Балканова турецькі власті продають шукачам діамантів у Африку. Син Балканова Павел вирушає на розшуки батька. Повість знайомить нас з історією і культурою Африки, її природою, населенням. Книжка цікава за фабулою, пізнавальна й виховна.
Ніколи досі Павлові й на думку не спадало, що кругленькому бокатому скельцю, яке здалося тубільцям найтаємничішою в світі річчю, він завдячуватиме життям…
Ніч минула. Надворі швидко розвиднялось. У кроні пальми, що шатром розчепірилась над хижкою, сіла папуга, покректала й майнула геть. Раптом стало зовсім видно, й Павел заходивсь пильно роздивлятися по хижці. Скрізь було чисто й повимітано, долівка заслана м'яким хутром. Посередині здіймався бамбуковий стовп, на якому теліпалась дерев'яна антилоп'яча голова — тотем племені. Над ліжком, що являло собою піл, укритий буйволячою шкірою, на двох рогах висіла поличка з тесаних дощок. На поличці стояв дерев'яний посуд на воду, бамбукові кухлі, пляшки з довгастих тиковок, щільний плетений кошичок, мов поливою, облитий золотавою смолою; снопик цукрової тростини тощо…
За дверима прочалапали квапливі кроки. Почулось тривожне шепотіння. Хтось тихо заплакав. Павел намацав пістолет і прислухався. Таємниче шепотіння не вщухало. Це здалося Павлові підозрілим, і він навздогад вигукнув:
— Домбо, ходи сюди!
Хтось зажебонів, і залопотіли босі п'яти. Чийсь голос протяжно повторив Домбове ім'я.
Тільки згодом, відсапуючись, до хатини зазирнув і він сам. Обличчя у нього було сумне, в очах тремтіли сльози.
— Що трапилося, Домбо? — спитав Павел. — Ну, кажи ж!
— Хвора бик, гамба! Корі помирай буде… — проскиглило негреня.
— І давно він захворів? Чи не прибив його хто?
Хлопець заперечно метляв головою:
— Ні, ніхто не бий Корі! Корі хвора! Лежить. Не їсть і тільки язик вистромляй!
І Домбо, щоб показати, як страждає бідолашна тварина, засапав, висолопив язик і примружив очі.
— Де Камбела? — по короткій паузі спитав Павел.
— Тамо-тамо біля Корі. Але тамо-тамо не винна, гамба!
Аж тепер Балканов збагнув тривогу негреняти. Сердешне боялося, що батькові доведеться відповідати за бичка.
— Не будеш проганяй тамо-тамо? — непевним голосом запитав Домбо. — Не винна тамо-тамо. Винний муха цеце!
Географові все стало зрозуміле. Муха цеце, вкус якої спричиняє сонну хворобу, — то тяжкий бич для тварин Африки. Мабуть, бика десь у дорозі побила муха…
— Твій тамо-тамо не винний, — сказав Балканов.
З радощів Домбо аж підстрибнув, заверещав щось своєю мовою і чимдуж дременув надвір.
Двері хижки виходили на моріжок, усіяний квітами. Свіжий уранішній вітерець хвилював трави, колисав бадиллячко, розчісував пальмам кучми. Зграйки пташок перелітали з дерева на дерево й виповнювали п'янке повітря мелодійним щебетом. Селище й досі мовчало, надворі не видно було ані душі.
Павел усівсь на бізонячій шкурі й розгорнув карту. Позначив хімічним олівцем подолану путь. Лишалося ще шістдесят ліг[47]. Тож гаяти часу не можна — треба вирушати далі. Ось тільки трапилось нещастя — занедужав бик…
Незабаром Домбо знову зазирнув у двері.
— Як там Корі? — спитав Балканов. — Ще живий?
— Буде вмирати…
Нахмуривши брови, Павел замислився та й махнув рукою:
— Нещастя, друже, але що вдієш! Купимо у вождя іншого бика.
— Плем'я не має бики! — відповіло негреня.
Павел рвучко обернувсь. У його синіх лагідних очах майнула тривога.
— То що ж ми робитимем?
— Будемо попросити носіїв у Бенгаса, — відповів хлопець.
— Вірно, друже! — зрадів географ. — Оце думка!
Павел ще якийсь час вивчав карту, потім дістав із своїх речей бритву, пензлик і мило, приладнав кругле кишенькове люстерко на полиці й заглянув до нього. Після пригоди з Гонгорою Павел удруге дививсь на своє обличчя. Воно змарніло. На лобі з'явилося дві нові зморшки, очі почервоніли, шкіра засмагла, а чуб немов узявсь інеєм.
Географ налив у дерев'яний полумисок води, вмочив пензлик і намилився. Домбо не зводив очей з свого доброго гамби.
Коли Павел гарно виголивсь, перед дверима хижки лягла чиясь тінь. Домбо нахилився й визирнув.
— Маванда прийди! — хитро підморгнув він до географа.
— Що то за Маванда? — здивувався Павел.
47
Ліга — міра довжини, яка дорівнює 4800 метрам.