Свої, чужі, інші
- Автор: Шмідт Лія Оттівна
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-85-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Свої, чужі, інші». Краткое содержание книги:
І якщо раптом на одній шальці терезів опиняється життя когось зі своїх — то й на іншу ти не роздумуючи кинеш своє життя.
А хіба може бути інакше?aaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaa
І тільки Данген, хоч і повернувся проти ночі, до батькового задоволення приніс гарний виторг. І весь, як не дивно, срібняками, жодного мідяка…
Незадовго до заходу цього дня хлопчиська зійшлися всі разом біля воріт двору, в підвалі якого було замкнено собаку.
— Усе готове? — запитав Інтар. У нього самого в рукаві були напоготові недавно куплені «гострозубці».
Хлопчиська кивнули:
— Ось, — Данген простяг Інтару торбинку з мідяками, — ось що в мене є… тут шість срібних…
— Здорово! — Інтар узяв торбинку й зі своєї відрахував приятелю ту саму суму, тільки сріблом. — Цього вистачить.
— А я все приготував у тому занедбаному будинку, який ми нагледіли, — доповів Арим.
— Чудово! Виходить, уперед.
Данген залишився за ворітьми. Арим із Інтаром увійшли у двір і присіли там біля стіни, поруч із вікнами кімнати сторожа. Спершу теревенили про всілякі дрібниці, потім, коли зовсім смеркло, на вулиці запалили ліхтарі, а у дворі перестали з’являтися люди, повертаючись додому, Інтар переклав з місця на місце кілька важких каменів і відразу потрусив у руці торбинку з мідяками.
— Агов, дивися, що я знайшов! — закричав так голосно, що почув його аж ніяк не тільки Арим.
А той перехопив торбинку в руку й собі потрусив:
— Та це ж гроші! — вигукнув ще голосніше й відбіг під саме вікно сторожа. — Ура, гроші! Ми знайшли гроші!
— Гроші мої! — Інтар смикнув торбинку з аримових рук. — Віддай!
— Ще чого!
— Я їх знайшов! — Інтар скосив око на чоловіка, що вийшов із будинку. Ну точно, сторож.
— Ну то й що, як ти знайшов? — запротестував Арим, котрий теж побачив чоловіка. — Поділити треба!
— Ні, це я знайшов, значить, усе моє, віддай! — Інтар накинувся на приятеля з кулаками, і обидва покотилися по землі. Арим не випускав торбинки з рук.
— Агов, ви! — сторож кульгаючи заквапився до них. — Ану покажіть, що там у вас…
Та хлопчаки продовжували бійку. І сторож побачив, як темноволосий, старший з вигляду, вдарив дрібного смаглявого кулаком у живіт, і той у відповідь замахнувся на першого торбинкою з грішми, але старший торбинку перехопив рукою і смикнув на себе… Дрібний не втримав торбинки, й монети (які — в темряві було не розібрати) із дзенькотом посипалися на землю.
Хлопчиська навперейми кинулися збирати їх.
— Ану тпрусь звідси! — сторож замахнувся на хлопчаків, коли зрозумів, що гроші, знайдені в його дворі, можуть дістатися двом малолітнім нахабам. — Геть!
Темноволосий хлопчисько відскочив, але дрібний лише ухилився, настовбурчений, мов горобець, та далі підгрібав до себе монети. Сторож ступнув і знову замахнувся на нього… Й тут гадюченя кинулося йому в ноги, обхопило їх руками й заголосило:
— Ой, дядечку, не виганяйте мене-е-е! У мене мамка хвора, татко хворий, у бабці відібрало ноги, в сестриці дитя хворіє, помре незабаром, молока в неї нема-а!…А мамка в гарячці лежить, третій день вогнем горить, дядечку-у-у-у… Мені гроші потрібні, конче потрібні, у-у-у — як потрібні, не проганяйте, дядечку-у!!!
Поки сторож, приголомшений голосінням Арима, стояв, наче стовп, Інтар спритно перекусив інструментом тонке кілечко, на якому трималися ключі… За мить його вже у дворі не було.
— То ти, — сторож спробував відчепити від себе Арима, але зазнав невдачі, — жебрак…
— Дядечку, шановний, можна я собі хоч те залишу, що зібрав? — благав хлопчик, показуючи жменю мідяків.
— Добре! І згинь!
Удруге повторювати сторожеві не довелося…
Хлопчисько втік, а сторож довго ще плазував подвір’ям, збираючи мідяки. Він так змучився, та й приголомшений був усім, що сталося, що помітив відсутність в'язки ключів на поясі не зразу, а коли зрештою помітив, то вирішив, що залишив її в кімнаті, на полиці. Крекчучи, він повернувся додому й заходився перераховувати «скарб», тож про ключі того вечора більше й не згадував.
Данген дочекався приятелів за ворітьми. Він же й пішов за якийсь час перевіряти, чи згасли вікна в будинках. Тільки після другої перевірки зміг повідомити, що й у віконці сторожа більше немає світла. І хлопці вирішили: час.
Інтар один за одним пробував ключі, Арим і Данген з мотузками в руках біля входу пропихали в щілину курячі кістки — всі, які тільки змогли пропхати.
Приблизно на третій кістці знову почулося хрупання, плямкання, потім тихе скімлення, що потроху голоснішало. Хлопчаки боялися, що собака завиє і перебудить усіх, тож квапили Інтара, а в того вже тремтіли руки.
Але ось нарешті один із ключів із трішки погнутими зубчиками зі скреготом прокрутився в замку. Інтар не розчиняв дверей, а тільки прочинив їх трішки, й у щілину відразу простромився собачий ніс. Інтар ще трішки відхилив двері — показалася чорна кошлата морда.