Основи кримінально-правової кваліфікації

Момент закінчення складеного злочину

Складений злочин — це врахована законодавцем сукупність злочинів — об'єднання в одній нормі двох чи більше посягань, кожне з яких становить собою самостійний злочин. Типовим прикладом такого злочину є посягання, передбачене ч. 2 ст. 121 КК — умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. За своєю конструкцією ця норма об'єднує два самостійних посягання:

ч. 2 ст. 121 КК = ч. 1 ст. 121 КК + ст. 119 КК.

"Складатися" можуть різні злочини: умисний з умисним, умисний з необережним, необережний з необережним; злочини з матеріальним складом із злочинами з формальним складом. При цьому, моменти закінчення окремих посягань, які утворюють складений злочин, можуть не співпадати. Через це виникає проблема встановлення моменту закінчення складених злочинів.

Загальне правило, яким керуються при визначенні моменту закінчення злочину, є непорушним — складений злочин, як і будь-який інший, є закінченим тоді, коли у фактично скоєному є всі ознаки посягання, передбачені диспозицією статті Особливої частини. Тобто, складений злочин кваліфікується як закінчений за умови, що є закінченими всі посягання, що його утворюють.

Момент закінчення злочину, вчиненого у співучасті

При кваліфікації злочинів, що вчинені у співучасті, враховується правило, що відповідальність усіх співучасників визначається відповідальністю виконавця злочину. Стосовно визначення моменту закінчення злочинів, вчинених у співучасті, це правило інтерпретується так: дії кожного із співучасників кваліфікуються як посягання з тією стадією, яку вчинив виконавець злочину. Тобто, якщо виконавець не вчинив закінчений злочин, то й будь-хто із співучасників — організатор, підмовник, пособник злочину не несуть відповідальності за закінчений злочин, хоча б кожен із них і вчинив всі дії, які він повинен був вчинити як співучасник.

Викликає інтерес питання про кримінально-правову оцінку зворотньої ситуації — коли співучасник не вчинив всі дії, які очікуються від нього але виконавець все одно виконав закінчений злочин. Вирішення цього питання зводиться до констатації наявності чи відсутності причинового зв'язку між діями такої особи і вчиненням злочину виконавцем. Якщо такий зв'язок існує, то це означає, що і таких часткових дій було достатньо для спільного вчинення злочину, а отже, співучасник повинен нести відповідальність за закінчений злочин (його діяння кваліфікуються з урахуванням положень про форму співучасті, вид співучасника). Коли ж причинного зв'язку немає, то немає спільного вчинення злочину, немає самої співучасті. Поведінка такої особи оцінюється як так звана невдала співучасть, стадія вчинення злочину визначається безвідносно до кваліфікації дій виконавця, про що детальніше йтиме мова нижче.

Додаткові зауваження

Потрібно мати на увазі, що момент закінчення основного і кваліфікованих видів одного і того ж злочину, а також кваліфікованих видів, що виділяються за різними кваліфікуючими ознаками складу, може не співпадати. Це буває тоді, коли основний і кваліфіковані склади злочину відрізняються за конструкцією об'єктивної сторони. Наприклад, простий склад розбою має усічений склад, закінченим такий розбій є з моменту нападу. Розбій же, який поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК) повинен визнаватися закінченим від моменту настання наслідків, з якими пов'язується настання тяжкого тілесного ушкодження.

У літературі момент закінчення окремих видів злочинів звичайно пов'язується з наявністю у скоєному ознак їх об'єктивної сторони. Однак у цілому ряді випадків, правильно встановити момент закінчення злочину можна лише з урахуванням і суб'єктивних ознак посягання. Не визначивши спрямованості умислу, мети і мотивів вчинення дій, важко визначити стадію, на якій була припинена чи перервана злочинна діяльність. Характерна у цьому відношенні одна з кримінальних справ, яка розглядалася судовими органами колишнього Союзу РСР. На заводі мінеральних вод комірник шляхом заплутування обліку створив надлишок у кілька тисяч пляшок мінеральної води. При спробі вивезти їх за підробленими документами, він був затриманий. За загальним правилом розкрадання предметів, які можуть бути використані, спожиті на місці, на території яка охороняється вважається закінченим, відколи винний отримує таку можливість. Виходячи з цього, дії комірника і були спочатку кваліфіковані як закінчений злочин. Однак, з урахуванням намірів комірника, який намагався вивезти викрадене за межі території заводу, а також того, що кілька тисяч пляшок мінеральної води не можуть бути спожиті на території заводу, кваліфікація цього посягання була змінена — винний був засуджений не за закінчене розкрадання, а за замах на такий злочин.