Кваліфікація повторності злочинів

Відповідно до цього, законність кваліфікації повторності злочинів виявляється у тому, що повинні бути враховані всі чинні кримінально-правові норми, які мають відношення до конкретного випадку. Крім цього, найбільш повно дія принципу законності при кваліфікації злочинів, зокрема і повторності злочинів, проявляється в таких положеннях:

— питання кваліфікації мають однаково вирішуватися на всій території держави;

— має забезпечуватися однакова правова оцінка діянь усіх однойменних суб'єктів, незалежно від їх соціальних, демографічних та інших ознак;

— законність кваліфікації має забезпечуватися в діяльності всіх правоохоронних та судових органів, незалежно від їх рівня;

— фактичною підставою кваліфікації можуть виступати лише дані, отримані відповідно до вимог кримінально-процесуального закону;

— при кваліфікації має місце пріоритет диспозиції над санкцією кримінально-правової норми. Це означає, що кваліфікуючи посягання, слід виходити з ознак, закріплених у диспозиції статті Особливої частини КК, а не із санкції — можливого покарання;

— не допускається кваліфікація за аналогією, тобто за нормою, яка прямо не передбачає відповідальності за вчинене посягання.

Узагальнюючи сказане, принцип законності стосовно повторності злочину можна вважати реалізованим, якщо закон застосований у повному обсязі, всі норми, що поширюються на конкретні діяння, враховані при оцінці повторності злочинів. Крім цього, закріплення в законі про кримінальну відповідальність правил кваліфікації злочинів (аналогічно тому, як у КК України регламентовано правила призначення покарання) сприяло б утвердженню принципу законності.

При кваліфікації повторності злочинів повинен забезпечуватись принцип індивідуальності кримінально-правової кваліфікації. Оскільки кожне суспільно небезпечне діяння, яке підлягає кваліфікації, своєрідне, неповторне, то його кримінально-правова оцінка повинна здійснюватись у кожному випадку окремо, самостійно. Немає і не може існувати двох абсолютно однакових, які збігаються за усіма ознаками, діянь. Кожне з них своєрідне, відрізняється від інших за часом і місцем вчинення, а також за іншими індивідуальними особливостями. Тому й кримінально-правова кваліфікація, яка полягає у вичленованні з усіх встановлених ознак діяння тих типових, з якими кримінальний закон пов’язує правові наслідки, проводиться стосовно кожного діяння окремо. Це означає, що кожне суспільно небезпечне діяння повинно отримати самостійну кримінально-правову оцінку. Однак самостійність кваліфікації діяння є певною мірою обмеженою. Обмежує її сам законодавець, пов’язуючи у певних випадках відповідальність за діяння, яке кваліфікується, з іншими актами поведінки цієї ж особи. Саме якщо в диспозиції статті Особливої частини передбачено повторність злочину чи рецидив, то кваліфікація передбачає врахування факту попереднього вчинення злочину чи засудження за нього.