Містичний вальс

Авжеж. Розкажи, раба Божа Світлано, як ти ночей не спала, ці рукава розшиваючи. Чи ти на щось інше витрачала свої ночі? Що ти взагалі вмієш робити корисного? Нічого!

Господи, оце вже наклеп! Я вмію в’язати.

Справді? То, може, зв’яжеш що-небудь на «біс»?

— Звісно, сама, — озвався Олесь із такою впевненістю, що у Лани просто духу не вистачило заперечити. — Хто ж за неї вишиє особливий магічний візерунок?

— То правда, — погодилась пані Ганна. — Ніхто. Якщо хочеш, щоб щось, створене тобою, мало силу і віру, вкладай у роботу всю душу — і благословення Світла не полишить тебе.

Та вони тут всі філософи, зчудувалась Лана, пригадуючи, як попервах усі і все здавалось їй ледь не примітивом. Випещена цивілізацією зверхність дівчини почала поволі зникати. Тим часом пальці годувальниці перемістились до комірця.

— О, а тут наші кольори, синку, ти бачиш? — вигукнула та у захваті. — Життя і ніжність. Як на знамені!

Життя — це, певно, зелений, ну, а ніжність — рожевий, м’який, як перша звістка від ранкової зорі, що лагідним, полохливим промінцем пробиває сіріюче на світанні небо, всміхнулась до себе Лана, ось тільки… який же в Рутенії прапор? Вона не пам’ятала. Так, тріпотіло щось на вітрі, на шпилі вежі королівського палацу, і здається, те щось було зеленим, яскраво-зеленим, мов щойно народжена травичка, а далі… Що ще було на цьому знамені? Щось рожеве? І що саме? Як вона не силувалась, а пригадати не могла.

— Поглянь туди, — тихенько порадив Олесь, киваючи в бік палацу; він знову — уже вкотре! — прочитав її думки, і Лана запитала сама в себе, то хто ж тут чаклун. Проте послухалась, повернула голову, і в ту ж мить порив вітру так люб’язно і рівно розгорнув полотнище прапора, ніби робив це спеціально для неї. І хоча від урочища ткаль до замку Олеся була чималенька відстань, якимось дивом — ще одним, черговим дивом, Лана побачила в центрі зеленого прапора біле коло, у ньому — меч, вістрям униз, обвитий стеблом троянди, чия квітка так ніжно притулилась до держака зброї, немов цілувалась з ним. Стяг пробув розгорнутим достатньо часу, аби Лана роздивилась його як слід, а потім спав, і за мить затріпотів знову, тільки вже не розгортаючись. Дівчина повернулась до Олеся.