Лабіринт духів
- Автор: Сафон Карлос Руис
- Серия: Цвинтар забутих книжок #4
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 978-617-12-5353-7, 978-617-12-5354-4, 978-617-12-5093-2, 978-84-08-16338-1
- Переводчик: Олег Лесько
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Лабіринт духів». Краткое содержание книги:
Загадки і головоломки, таємниці минулого і страшні злочини режиму Франко, пошук істини в плетиві брехливих відомостей – чи вдасться Алісії знайти вихід із цього темного лабіринту?
– Алісіє, була б ти легенем, я попрохав би твоєї руки й серця з метою незаконного співжиття.
Дівчина простягнула йому руку, яку Вірхіліо поцілував.
– Так приємно це чути, Вірхіліо.
Чоловік усміхнувся, та в очах його був увесь смуток світу.
– Ось що значить бути начитаним – ти вже знаєш усі вірші й усі виверти долі.
Часом, суботніми вечорами, Алісія купляла кілька пляшок «ТриНаранхусу» і йшла до бібліотеки, щоб послухати розповіді Вірхіліо про невідомих авторів, імен яких не чув ніхто й ніколи. Життєписи цих проклятих письменників зберігалися під замком у бібліографічній крипті на найнижчому поверсі підземелля.
– Алісіє, я знаю, що це не моя справа, але все-таки… Що трапилося з твоєю ногою?
– Війна.
– Розкажи мені.
– Я не люблю розповідати про це.
– Я здогадуюсь. І саме тому розкажи мені. Тобі поліпшає.
Алісія ще нікому не розповідала історії про те, як незнайомець урятував їй життя тої ночі, коли авіація Муссоліні на службі у франкістів безжально бомбардувала Барселону. Дівчина здивувалася, коли почула сама себе й переконалася, що не забула нічого і що досі відчуває в повітрі запах сірки й обсмаленої плоті.
– І ти так і не знаєш, хто був той чоловік?
– Друг моїх батьків. Той, хто любив їх по-справжньому.
Тільки коли Вірхіліо простягнув їй хусточку, Алісія усвідомила, що плаче і що, попри весь сором і попри всю злість на себе, не може спинитися.
– Я ніколи не бачив, щоб ти плакала.
– Ніхто не бачив. І ніколи більше не побачить.
Того дня після візиту до «Вілли Мерседес» Алісія відіслала Варґаса на розвідини до Головного управління поліції, а сама знову навідалася до Національної бібліотеки. Що всі її тут уже знали, то дівчині навіть не довелося показувати свій читацький. Вона перетнула читальну залу й попрямувала до крила, відведеного для дослідників. Чимала кількість академіків снили наяву над столами, коли Алісія тишком пробралася повз них і рушила до чорних дверей наприкінці галереї. За кілька років вона вже встигла вивчити звички Вірхіліо, тож вирахувала, що о цій порі – була перша година дня – він найпевніше на третьому ярусі, впорядковує першодруки, які цього ранку науковці брали для консультацій. Там Алісія його й знайшла – споряджений ліхтариком, який вона йому подарувала, Вірхіліо насвистував почуту по радіо мелодійку, ліниво вигойдуючи своїм блідим і худорлявим тілом. Видовище було неповторне й заслуговувало на власну легенду.
– Твої тропічні ритми мене зачарували, Вірхіліо.
– Ритми клаве [41] чіпляють за саму душу. Але ти сьогодні щось зарано, чи це я втратив відчуття часу?
– Я прийшла з напівофіційним візитом.
– Тільки не кажи, що мене заарештовано.
– Ні, тебе не заарештовано. Однак твої знання тимчасово залучаються для державних потреб.
– Коли так, то кажи, чим я можу бути корисним.
– Я хотіла б, щоб ти глянув на дещо.
Алісія дістала книжку, яку знайшла у Вальсовому столі, і простягнула її бібліотекареві. Вірхіліо узяв книжку до рук і запалив ліхтарик. Побачивши на обкладинці гравюру з гвинтовими сходами, він пильно глянув на Алісію.
– А ти не маєш ні найменшої гадки, що це таке?
– Я сподівалася, що ти мені це поясниш.
Вірхіліо озирнувся через плече, неначе боявся, що в коридорі може бути ще хтось, і кивком голови запропонував Алісії йти за ним.
– Краще ходімо до моєї робітні.
За робітню Вірхіліо правила вузька комірчина, що розміщувалася наприкінці одного з коридорів на найнижчому ярусі. Здавалося, приміщення утворилося під тиском мільйонів книг, нагромаджених на численних поверхах. Це було щось на кшталт каюти, заваленої книжками, теками і щонайрізноманітнішим начинням: починаючи від склянок з пензликами й голками для шиття й закінчуючи лінзами, лупами й тюбиками з барвниками. Алісія гадала, що саме тут Вірхіліо надає невідкладну медичну допомогу загиблим примірникам, відновлюючи їх і повертаючи до життя. Найважливішим предметом у робітні був невеличкий холодильник. Вірхіліо відчинив його, і Алісія побачила, що там геть усе заставлено пляшками «ТриНаранхусу». Її приятель дістав звідти дві, а потім, озброївшись збільшувальними окулярами, поклав книжку на прямокутник червоної оксамитової тканини й натягнув тонкі шовкові рукавички.
– Зважаючи на весь цей ритуал, я роблю висновок, що йдеться про неймовірно рідкісний примірник…
– Ша, – закликав її до тиші Вірхіліо.
Протягом кількох хвилин Алісія спостерігала, як бібліотекар захоплено оглядає книжку Віктора Маташа, насолоджуючись кожною сторінкою, погладжуючи кожну ілюстрацію і милуючись кожною гравюрою так, наче йшлося про якусь диявольськи ласу потраву.
41
Ритмічний малюнок, що використовується в афро-кубинській музиці, зокрема в таких її жанрах, як румба, конґа, сон, сон монтуно, мамбо, сальса та інші.