Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі
- Автор: Сюецінь Цао
- Год: 2013
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-637-751-0
- Переводчик: Виктор Степанович Бойко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі». Краткое содержание книги:
«Сон у червоному теремі» — епічна розповідь про життєві події і долю кількох поколінь великої аристократичної сім’ї, про її злет і падіння.
Жінки на чолі з матінкою Цзя, як тільки опустили паланкін, наблизилися до нього й схилили коліна. Відразу підбіг євнух і допоміг матінці Цзя підвестися. Паланкін знову підняли, внесли в головні ворота й попрямували до воріт внутрішнього двору, де знову зупинились, і один із євнухів, упавши на коліна перед паланкіном, попросив гуйфей вийти й переодягтися. Потім євнухи розійшлися.
Придворні дами й наложниці імператора допомогли Юань-чунь вийти з паланкіна. Ще здалеку вона побачила в саду сяючі різнобарвні ліхтарики з тонкого візерунчастого шовку й освітлений зсередини напис: «Переймаючись гуманністю, виливай чесноту».
Юаньчунь увійшла до будинку, переодяглася, знову сіла в паланкін, і її понесли в сад, огорнений легким серпанком ароматних кадінь, де майоріли чудесні квіти, лунали ніжні звуки музики. Неможливо описати словами цю картину великого благоденства й сліпучої розкоші!
Тим часом Юаньчунь, оглядаючи сад, докірливо хитала головою та, зітхаючи, говорила:
— Як багато витрачено на всю цю пишноту!
Знову з’явився євнух, він опустився на коліна й запросив Юаньчунь увійти в човен. Юаньчунь вийшла з паланкіна й побачила річку, звивисту, немов дракон. По берегах тяглися кам’яні поруччя, прикрашені кришталевими ліхтариками, їхнє сріблисте світло падало на воду, і створювалося враження, начебто ріка вся в сніжних заметах. Гілля верб і абрикосових дерев схилялося майже до самої води. Воно було ще без листя, але рясно прикрашене різнобарвними квітами із шовку й паперу та обвішане безліччю ліхтариків. На ставку теж світилися ліхтарі у формі лотосів, лілій, чапель і диких качок, зроблені з пір’я й черепашок. Важко було сказати, де сяйво яскравіше — унизу чи нагорі, вода й небо виблискували й іскрилися — воістину два царства — кришталю та перлів! У човні також стояли вази з квітами, було розвішано шиті перлами фіранки, височів парчевий намет, вода пінилася під тонкими різьбленими веслами. Ось човен наблизився до кам’яного грота, де над входом висів напис на шовку: «Обмілина осоки й заводь квітів», освітлений зсередини ліхтарем.
Дорогий читачу, ти вже знаєш із попереднього розділу, що написи «Обмілина осоки й заводь квітів» і «Урочисте явлення фенікса» були придумані Баоюєм, коли батько вирішив перевірити його здібності. Але чому саме вони були розвішані в саду як найдовершеніші? Адже родина Цзя належала до числа освічених і в ній завжди знайшлися б люди, здатні скласти такі написи, не те що в розбагатілих вискочок, де старші ще не встигли вивчитися грамоти. Навіщо ж узяли написи ще недосвідченого молодика?
А річ у тім, що Юаньчунь, яку виховувала матінка Цзя, на час народження Баоюя була дорослою дівчиною. Вона розуміла, який дорогий уже літній матері єдиний син, і гаряче любила молодшого брата. Вони з Баоюєм разом прислужували матінці Цзя й ні на хвилину не розлучались. У віці чи то трьох, чи то чотирьох років, коли Баоюй іще не відвідував школу, він за допомогою Юаньчунь вивчив напам’ять кілька книг і запам’ятав кілька тисяч ієрогліфів. Юаньчунь ставилася до брата по-материнськи. І після того як її було взято до двору, вона часто писала батькові:
«Виховуйте Баоюя в суворій вимогливості, інакше не буде з нього пуття; але надмірна суворість не завжди йде на користь і може завдати прикрості бабусі».
Юаньчунь постійно піклувалася про родину. І нещодавно Цзя Чжен, почувши, як хвалить учитель здібності Баоюя, вирішив узяти його із собою в сад і перевірити це на ділі. Зрозуміло, написи, складені Баоюєм, далекі були від довершеності, але в них відбивався дух, який панував у родині Цзя, і Цзя Чжен вважав, що успіхи брата втішать Юаньчунь. Не для кожного місця встигли придумати написи, і зроблено це було вже пізніше.
Тим часом Юаньчунь, побачивши напис із чотирьох слів, з усмішкою зауважила:
— «Заводь квітів» — добре, до чого ще «обмілина осоки»?
Євнух, який її супроводжував, негайно зійшов на берег і помчав до Цзя Чжена. Цзя Чжен розпорядився негайно замінити напис.
Незабаром човен пристав до берега, і Юаньчунь пересіла в паланкін. Попереду вона побачила обриси чудового палацу й високих палат. На кам’яній арці перед входом було написано: «Обитель безсмертних небожителів». Юаньчунь відразу звеліла замінити напис на «Усамітнений павільйон побачення з рідними», а сама попрямувала до павільйону. Перед очима в неї постав просторий, освітлений смолоскипами й посиланий духмяними травами двір, обвішані ліхтариками дерева, позолочені вікна і яшмові пороги. Неможливо описати всю принадність бамбукових фіранок з уплетеними в них тонкими, як вуса креветок, нитками, красу розстелених усюди килимів із хутра видри, ширм із фазанячих хвостів, а також п’янких ароматів, які струмували з кадильниць!
Воістину:
— А чому тут немає напису? — запитала Юаньчунь.
Євнух, що її супроводжував, опустився на коліна й шанобливо мовив:
— Це ваші покої, володарко, і ніхто не посмів дати їм назву.
Юаньчунь мовчки кивнула.
Євнух, що відає церемоніями, попросив її сісти на підвищення й прийняти привітання рідних. Унизу біля сходинок заграла музика. Другий євнух підвів до ґанку Цзя Ше й Цзя Чжена, щоб вони поклонилися гуйфей, але та через свою служницю передала, що звільняє їх від поклонів.
Цзя Ше разом з іншими чоловіками вийшов.
Потім євнух підвів до ганку матінку Цзя і ще декількох жінок. Служниця знову оголосила:
— Церемонія скасовується.
Тепер жінки вийшли.
Потім тричі було подано чай, після чого Юаньчунь спустилася з підвищення. Музика припинилася.
У бічній кімнаті Юаньчунь переодяглася й у колясці вирушила провідувати рідних. Увійшовши до покоїв матінки Цзя, вона хотіла здійснити церемонії, установлені при зустрічі з батьками, але матінка Цзя й усі, хто перебував у її покоях, самі опустилися перед Юаньчунь на коліна. На очі Юаньчунь навернулися сльози. Однією рукою вона обійняла матінку Цзя, іншою — свою матір пані Ван. Всі троє мовчали, лише схлипували, хоча багато нагромадилося такого, що їм не терпілося повідати одна одній.
Інші жінки стояли поруч і теж плакали.
Аж ось Юаньчунь змусила себе всміхнутися й мовила:
— Відтоді як ви мене провели, вперше трапилася нагода зустрітись, а ви, замість того щоб радіти, плачете. Я ж незабаром поїду, і невідомо, чи вдасться ще коли-небудь побачитися!
Сльози заважали їй говорити. Пані Сін заходилась її втішати.
А матінка Цзя посадила Юаньчунь і всіх їй по черзі відрекомендувала. Після цього Юаньчунь вирушила до зали і прийняла привітання управителів палаців Нінго й Жунго, їхніх дружин та інших служниць.
— Як багато в нас рідних! — зітхнувши, мовила Юаньчунь після церемонії. — Жаль тільки, що неможливо побачитися з кожним окремо!
— Члени родин Сюе й Ван, а також Баочай і Дайюй очікують ваших повелінь, — звернулася до неї пані Ван. — Вони доводяться нам далекими родичами, і ми не насмілилися їх запросити.
Юаньчунь розпорядилася покликати родичів. Першою з’явилася тітонька Сюе. Юаньчунь подала їй знак не утруднювати себе церемоніями, як, втім, і іншим, хто прийшов слідом за тітонькою, і просила всіх триматися невимушено. Увійшла служниця Баоцінь, яку Юаньчунь взяла із собою з дому до палацу, і поклонилася матінці Цзя. Матінка поспішно підняла її, наказала відвести в окремі покої й почастувати на славу. Євнухи, що відали церемоніями, наложниці імператора, палацові служниці розташувалися в палаці Нінго й на половині, що займав Цзя Ше, а тут залишилися троє чи четверо молодших євнухів для різних доручень. Матінка Цзя, Юаньчунь і сестри могли поговорити відверто, розповісти про себе, про домашні справи, про все, що сталося за час їхньої розлуки. У цей час до дверної фіранки підійшов Цзя Чжен і, не заходячи до кімнати, відважив низький поклін і запитав про здоров’я гуйфей.