Антон та інші зі зграї
- Автор: Скреттинг Гюдрун
- Серия: Антон #2
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-662-6
- Переводчик: Наталья Романовна Иванычук
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Антон та інші зі зграї». Краткое содержание книги:
— Привіт! — відповідає хлопчик і біжить углиб помешкання.
Тато — за ним. У вітальні за святковим столом з велетенською індичкою сидять четверо членів родини й старий чоловік у візку.
Вони насторожено витріщаються на нас. Спершу на тата, який бездарно вживається у роль, вдаючи, що прогинається під вагою подарунків і без кінця викрикує своє «привіт-привіт». Потім — на мене, який ледь не наступає татові на п’яти із загіпсованою рукою.
То це і є родина Анни, думаю я. Нова зграя?
Хотілось би побачити веселіші обличчя! Усі, за винятком індички, суворо дивляться на тата, міряють його поглядами — від маски до недоречних кросівок, котрі виглядають з-під червоного плаща.
Цікаво, мимоволі думаю я, чи бідолашний тато теж відчуває тривогу, як і я усю цю осінь: невже треба вливатися саме в цю зграю?
Мабуть, у наших родинних генах закладено погану здатність вливатися у зграю. Коли ми підходимо до самого столу, завважуємо, що бракує головної дійової особи. Де Анна? Татова пані гномова? Вона б уже мала бути тут!
Тато також робить таке відкриття. І, мабуть, думає про те ж, що і я. Що Анна спізнюється й ось-ось з’явиться. Тато розгублено вертить на всі боки головою.
— Е-е… — мимрить він.
Та це ні в які рамки не влазить! Різдвяний гном ніяк не може тупцяти в домі й мовчати. Але й подарунки роздавати без Анни не може.
— Ось і знову настало Різдво, — прокашлюється гном.
— Ага… настало, — відповідає жінка, яка, мабуть, Аннина сестра.
Тиша. Різдвяний гном починає впадати в паніку.
— Але сніг змушує на себе чекати.
— Еге ж…
Чесно! Невже у цій родині ніхто не чув про правила спілкування? Соціальні антени, так би мовити?
Вочевидь, ні. Знову западає тиша. І тоді тато вирішує взяти ситуацію у свої руки, якщо вже дорослі у цій хаті безпомічні. Він гладить хлопчика по голові й каже:
— Може, ми вам… пісеньку заспіваємо?
Лишень не це! Усе, що завгодно, тільки не це, думаю я. Якщо тато заспіває, обоє племінників Анни навіки втратять віру в різдвяного гнома!
Та я не встигаю його зупинити.
«У стодолі сидить гном, їсть різдвяну кашу, — співає тато соло, несамовито фальшуючи. — Солодку й смачну, солодку й смачну…»
При цьому він помахує рукою, запрошуючи й мене приєднатися до співів.
Але всьому має бути межа. Нізащо в світі не всміхнуся і не зрадію такій публіці! (Вони наче громом прибиті.)
Після першої строфи тато теж здається. Усі татові спроби розсмішити це похмуре товариство зазнає фіаско.
Нам з татом водночас впадає у вічі дивність ситуації: ми не стали радісною несподіванкою ні для дітей, ані для Анниної сестри, яка сидить позаду велетенської індички й уявлення не має, хто цей різдвяний гном.
Тато шепоче до господині дому.
— Я мав відрекомендуватися… Це я, наречений пані гномової…
Жінка мимоволі відхиляється від нього.
— Гномової?
— Так… Але її десь нема, — ще більше стишує голос тато й нервово сміється.
Господиня теж нервово сміється.
Раптом п’ятирічний хлопчик тягне вгору руку.
— А ти помічник гнома? — показує він на мене.
Хлопець у парадному костюмі, із загіпсованою рукою? А я ж думав, що помічники різдвяних гномів — одягнені в зелене ельфи. Хоча вухами, може, ми й схожі.
— Ні, — кажу я, — я його олень.
Хлопчик, звісно, не розуміє жарту. Стоїть розгублений.
Тоді тато одноосібно ухвалює рішення. Ставить мішок з подарунками на підлогу й збирається розпочати виставу без Анни.
— Чи є тут чемні дітки? — голосно й виразно проказує він.
Двоє дітлахів несміливо піднімають вгору руки.
— О, справді, є!
Тато вдоволено киває і запихає руку в мішок. Виймає з надр мішка продовгуватий пакунок у червоній обгортці, читає листівку гном’ячим голосом.
— Емма! Це для тебе!
У вітальні стає зовсім тихо.
— Емма? — тато розглядається на всі боки.
Родина за столом теж розгублено розглядається. Судячи з усього, ніякої Емми вони не бачать.
Тато блискавично виймає з мішка ще один подарунок.
— Генрік?
Родина німа, як і індичка на столі.
Ще один подарунок.
— Може, Андерс?
Тепер німіє тато. І раптом усі розуміють. Ми помилилися помешканням! Тато вдає різдвяного гнома в цілком чужій родині.
Усе миттю стає на свої місця. Відсутність щасливих співів і соціальних антен. Прискіпливі погляди, господиня дому з її нервовим сміхом, коли тато заговорив про наречену гнома, яка кудись запропастилася.