Лицарі Дикого Поля. Том 2
- Автор: Дегтяренко Ярослава
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Брайт Букс
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Лицарі Дикого Поля. Том 2». Краткое содержание книги:
— Ну, то він же панночку у свій будинок узяв, ось і вважає себе відповідальним за сироту. Та й невісткою вона йому стане, коли за молодшого брата піде, — обережно відповіла Кшися. — Тому й вимагав!
Надалі Кшися почала ретельніше стежити за своєю балаканиною, щоби ненароком знову не белькнути ще чого-небудь.
В одну зі своїх прогулянок містом Орися зустріла пана Лешека Павловського. Шляхтич прибув зі своїм невеликим загоном до Потоцького й тепер тинявся містом, відвідуючи всі неблагополучні місця, які тільки в ньому були. Зустріч була несподіваною, і Орися їй не зраділа, на відміну від самого пана Лешека.
— Моя прекрасна панно! — Павловський розкланювався просто посеред вулиці й палко цілував обидві Орисині ручки, не звертаючи уваги на роззяв, що витріщалися на них. — Яке щастя перебувати з тобою в одному місті! Тепер ми можемо частіше бачитися і...
— Ні, не зможемо, пане Лешеку! — не зовсім ввічливо перебила його Орися. — Я живу одна й не можу приймати тебе. Та й живу я в будинку православного священика, тож твої візити до мене будуть недоречні.
— Панно Ірино, не позбавляй мене світла твоєї вроди! Навіть сонце не освітить моє життя так, як світло твоїх прекрасних очей! — не вгамовувався Лешек, а його очі просто світилися від задоволення, що він бачить Орисю.
— Одначе твої візити до мене будуть нескромними й можуть мене скомпрометувати в людських очах, — відповіла йому дівчина, прагнучи позбутися настирливого поклонника.
— Хіба я коли-небудь давав тобі привід сумніватися в чистоті моїх намірів, моя панночко? — плаксиво запитав Лешек і, пустуючи, скорчив тужливу пичку. — Хіба моє товариство тобі неприємне?
— Ні, пане, мені ні в чому дорікнути тобі, але я живу без опіки мого родича, і наше спілкування поки неможливе. Але от коли я повернуся додому, то ти знову зможеш відвідувати пана Клесінського, не компрометуючи мене, — відповіла Орися, ще раз нагадуючи Павловському, чому їхнє спілкування неможливе.
— Але це буде нескоро, а поки... — знову атакував пан Лешек, але тут його перебили.
— Ти що, не бачиш, що Орися не хоче з тобою гратися? Чого тоді нахабно лізеш? — голосно, злегка шепелявлячи, заявила маленька Надійка, а потім безцеремонно смикнула Павловського за полу кунтуша.
Надійка охоче супроводжувала Орисю на прогулянках, адже мала від цього свої вигоди — дівчина завжди купувала їй солодкий пряник. Уважно слухаючи розмову дорослих, кмітлива крихітка по-своєму зрозуміла стосунки між дорослими чоловіком та жінкою і з дитячою безпосередністю втрутилася в розмову, різко осадивши надокучливого шляхтича. Кшися, яка слухала цю розмову мовчки, ледь не пирснула зо сміху, але вчасно стрималася і вдала, ніби чхнула.
— Ти що таке кажеш, Надійко?! Хіба так можна? — злякалася Орися. — Ти вчиняєш погано, перебиваючи старших. Швидко вибачся перед паном!
Але Павловський не спохмурнів, не сказився, а лише весело розсміявся й підхопив дівчинку на руки.
— Яка гарненька! І де ж ти, панно, таку лялечку знайшла? Чия це дівчинка? — запитав він.
— Я — таткова! — сама відповіла Надійка та невимушено обняла Павловського за шию й подивилася йому просто в обличчя.
— А розкажи мені, лялечко, чому Орися не хоче зі мною гратися? — вкрадливо запитав Лешек.
— Тому що ти старий і вусатий! — відповіла дівчинка і смикнула Лешека за вус. — Ану, пусти мене!
Лешек розреготався і був змушений поступитися, однак учепився проводити Орисю додому. А коли вони підійшли до будинку священика, то назустріч їм недоречно вийшов Михайлик.
— О, пане Михайле! — зрадів Павловський і поліз вітатися з хлопчиком. — А панна говорила, що зовсім сама. Без чоловічої опіки. Як же без опіки, коли ти тут?! — хихикнув Лешек і зразу пообіцяв відвідати хлопчика найближчим часом.
— Де ти його знайшла? — невдоволено запитав Михайлик, коли галасливий Павловський нарешті пішов. — Гіршого пустомелі серед наших сусідів, напевно, немає!
— Та він сам нас із Кшисею помітив, коли ми гуляли, — відповіла Орися, — і ув’язався за мною. Почав у гості напрошуватися, я і сказала, що живу зовсім одна, щоби він не докучав нам. Але шила в мішку не сховаєш!
— Це точно! Його не збентежить навіть те, що ми живемо у православного священика — він і в такому домі зуміє напитися та влаштувати дебош!
Утім, Михайлик побоювався марно — пан Лешек так і не встиг віддати їм дружній візит, оскільки Бар обложило козацьке військо під командуванням полковника Максима Кривоноса.