Маг

Переді мною повільно, розмірено й пульсовано колихалися Кончісові ласти. Під нами простягався скам’янілий краєвид. Серед величезних брил витали й ширяли косяки риб. Риби плоскі, посріблені й поважні; подовгасті й прудкі; підступно паліндромні тілом, що хижо видивлялися з розколин; дрібні блакитно-сині, що зависали у воді; червоно-чорні, що пурхали понад дном; лазурно-зелені, що крадькома пробиралися поміж каменюччя. Мій провідник показав мені підводний ґрот — обпертий на колонах світла неф із білувато-голубими тінями, де завмер, немовби в забутті, великий губань. У далекому кінці острівця обривисті скелі стрімко пірнали в гіпнотичне, сліпе індиґо. Кончіс висунув голову з води.

— Зараз я прижену човна. Побудьте тут.

Я поплив далі. За мною потяглася зграя з кількасот сірувато-золотавих рибок. Я повертав убік — вони теж. Я плив прямо — вони не відставали, справдешні греки у своїй невситимій цікавості. А тоді я вклався на кам’яну плиту, що нагріла собою воду, як у ванні. На плиту впала тінь човна. Кончіс допровадив мене до глибокої розколини між двома великими валунами й там підвісив на волосіні білу ганчірочку. Зануривши голову у воду, я, неначе птах, ширяв над підводними скелями й виглядав восьминога, якого мав підманути мій супутник. Невдовзі висунувся звивистий мацак і схопив наживку, за ним — наступні, й Кончіс став уміло виваблювати молюска на поверхню. Колись і я пробував ловити спрутів, тож пересвідчився, що це не така проста справа, як можна було б гадати, подивившись на сільських хлопчаків. Хоч неохоче, але невпинно цей спрут просувався, помалу звивався, й усипані присосками щупальця цього пожирача утоплених моряків мацали, простягалися й сягали. Раптом Кончіс нахромив його на остень, кинув поруч себе, розбатував ножем черево й миттю вивернув навиворіт. Я насилу забрався до човна.

— Я спіймав їх тут добру тисячу. Вночі в його нору залізе інший восьминіг. І так само легко дасть себе зловити.

— Бідолаха.

— Як бачите, дійсність нікому не потрібна. Навіть восьминіг воліє ілюзію.

Біля Кончіса лежало старе біле простирадло, від якого він віддер клапоть на приманку. Я згадав, що триває недільний ранок — час проповідей та притч. Він зиркнув на мене з-понад чорнильної калюжки.

— То як вам підводний світ?

— Фантастично. Неначе сон.

— Неначе людство. Але в поняттях, які були вже мільйони років тому. — Кончіс кинув спрута під лавку. — Як гадаєте, чи чекає на ось цю істоту потойбічне життя?

Глянувши на липку масу й піднявши очі, я побачив його глузливу посмішку. Червоно-біла шапочка трохи збилася набакир. Тепер він був схожий на Пікассо, що прикидається Ґанді. А той своєю чергою прикидається корсаром.

Кончіс запустив мотор, ми рушили. Я подумав про битву під Марною, про Нев-Шапелль і заперечливо похитав головою. Він кивнув і підняв над собою біле простирадло. Його рівні зуби неприродно зблисли під яскравим сонячним промінням. Він ніби хотів сказати: «Дурість призводить до смерти, а я, гляньте-но, вижив».