Іван Сила на прізвисько «Кротон»
- Автор: Копинець Антон
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97405-1-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:
Пані Герцфертовова похвалила Свадебу за таку пропозицію, відшукала в письмовому столі потрібний бланк, заповнила його.
— Я думаю, — прощаючись, проспівала пані Герцфертовова, — же ви, пане Сило, ще вище піднімете гордість мого цирку. Чи не так?
Іван лише опустив голову. «Ба ци не такий ото цирк, як у кочових циган, що мандрують по селах? Не дай Боже, аби м попав у таку засилку, бо няньо мене прокляне. Та й Терка висміє…».
Як тільки минули ріг будинку, Свадеба оглянувся і штовхнув Івана з усієї сили.
— Ти маєш хліб у руках, друже мій! Держи його міцно. Так ти не пропадеш. Тільки одне прошу тебе: примушуй і свою голову, аби й вона також працювала. З таким, як Герцфертовова, треба по-герцфертівськи говорити. Я не проворний, а ти мусиш привчитися й цьому. Проворний ніде не пропаде, бо він як струмочок, і скалу може пробити…
Завернув у двері, що були відхилені. Потрапив у конюшню. Чотири кінські голови повернули до нього свої веселі очі. «Красні коники! Гей, якби няньові попався хоч один із них. Навозив би дровець на три зими. — поплескав вороного по лискучій шиї. Той від задоволення подубкав ногами, затряс оброком. — З такими не ганьба й на опуст до Мукачева піти… Ба нащо їм оті коники? Може, щось перевозять на них. Малий гуцульський коник ліпше за стаєрського, бо пробереться хоч куди. Та й не кориться… Ба ци не їх дожирати бере мене паніка?..».
Сперся об одвірок та дивився, як двоє дівчат перекидаються. Скачуть під музику, наче на пружинах. Нелегкий то то танок. Та музика не дає дівчатам супокою: мече ними, як гумовими. Красно бавляться!
— Пане Сило! Пане Сило, просимо ближче! — залунало у порожньому залі. То звала пані Герцфертовова. — Ми вже чекаємо на вас. Знайомтесь, прошу вас! — власниця цирку простягнула руку наперед і представляла артистів, що підбігали до неї, як школярі. — Зденек Мірка — легкоатлет, канатоходець, акробат, жонглер! Ружена Зіклова — наша молода акробатка! Регіна Штаткова! Їй підкоряються всі дикі звірі, окрім чоловіків! — засміялися всі, а пані Герцфертовова показувала рукою на чергового артиста. — Сватоплук Ганзелка — сміливий наїзник, в котрого коні випереджають вітер. Маклер — наш добрий Мачок… — так мала право називати його лише пані, а потайки й інші. — Амброзі Грозні! Наша сила і провідник, клоун-конферансьє… З другими перезнайомитеся в процесі занять. Отже, колеги, ви познайомилися з Іваном Силою — чемпіоном республіки по штанзі, а віднині нашим артистом. Любіть і плескайте! Можете продовжувати заняття!..
Артисти заплескали. Іван вклонився.
— Дякую, дякую, айбо нема ще за що плескати!.. — ніяково сказав і почав роздивлятися по залу. «Ба нащо ляпають, як я ще нічого не зробив?». Але боявся щось вибовтнути і лише роздивлявся по залу з високим склепінням, обмотаним, як павутиною, мотузками та залізними рейками.
Реґіна Штаткова — вертлява і клопітлива молода жінка, — лускаючи кожаною пльоткою, підійшла до Івана і лукаво запитала:
— Ви, може, маєте силу і нашу штангу підняти?
— Коли вам дуже хочеться, то спробую…
Одразу нахилився до штанги. Міцно схопився за гриф та відчув, що вона ворушиться, як жива. «Певне, з вати зроблена». Обіч почали шушукати. Хтось пирснув. Іван натужився. Зосередився. Поволі, як і на чемпіонаті, піднімав її над головою. Як справжню.
— Браво! Браво!
«Ба ци не сміються надо мною?». Поклав штангу-бутафорію на підлогу. Обтер чоло. Хтось голосно засміявся:
— Народжений циркусант!
Пані Герцфертовова дивилася на Івана, ніби придумувала йому роботу. У вельветових вузьких штанах та білій блузці, що чітко обрамлювала погруддя, вона виглядала значно молодше, ніж учора. Очі її грали сріблом: чи то від світла, чи, може, від хвилювання.
Кожний займався своїм ділом, бо проходила генеральнарепетиція, і власниця цирку стежила за кожним порухом артистів. Зденек Мірка з Руженою Зікловою прямо літали у повітрі під високим куполом манежу. «Як попадають, то хіба ногавиці залишаться від них!..».
Реґіна Штаткова вивела на арену свого улюбленця — великого бурого ведмедя, придурюючи його цукерками. Заграла музика. Ведмідь почав танцювати, незграбно переставляючи лапищі. Та дотримувався ритму. Вклонився Регіні. І вони почали танцювати вальс. «Раз можна звірину привчити, то і я щосьмушу робити». Задоволено усміхнувся Іван, коли косолапий взяв Регіну під руку і повів до виходу. Раптом задубоніли коні. Сватоплук Ганзелка так їх погнав по колу, що аж вітер знявся. Покотився Сватоплук через їх хребти. Впав на підлогу і миттю знову опинився на конях. Звідти зробив сальто, гепнувся на сітку, від якої відлетів, та й знову став на хребти двох коників. «Корінець би ’му висох! Я би й сидячи не вдержався, а він стоїть!».