Все правильно

-Ти шукала кохання? Рідну душу? Де? На відпочинку? Ти ж стільки читала про курортні романи, ти ж знаєш, що дуже-дуже рідко вони закінчуються чимось серйозним! Це ж просто атмосфера така – море, сонце, п’янкий вітер, всі розслаблені, веселі, налаштовані на флірт і відпочинок. Всі у всіх «закохуються», на годину, на ніч, максимум на кілька днів і ночей. Не більше! І всі в курсі правил гри. Одна ти чомусь вирішила, що не така. Що можеш знайти те, чого в звичайному житті ще не зустріла.

-Але ж знайшла! Заперечувала сама собі Ліза. Знайшла людину, до якої потягнуло попри логіку і здоровий глузд! Яку я примудрилась відчувати на відстані, оминаючи всі органи чуттів нормальної людини! Доторкаючись до якої, я наче відчувала напряму його душу…

-Добре відчула? Ото то він від тебе і втік, як чорт від ладана. Нащо йому рентген душі, коли він приїхав у пошуках насолоди тіла?

-Але ж… Він теж мав щось відчувати! Хоч щось! І те емоційне, «яка ж я сволота…» що він промовив сам до себе під ранок, коли ми просто лежали поряд…Воно теж щось значило!

-Лише те, що він пошкодував, що зв’язався з неопитним дівчиськом,- в’їдливо прокоментувала раціональна частина її свідомості.

-Все, мене можна відправляти до дурки – сама з собою розмовляю. – промовила Ліза вголос, перевертаючись на спину і відпочиваючи. Прикривши повіки, вона гойдалась на хвилях, намагаючись згадати те тепло, що ніс в собі Женя. Ніс, але не для неї. Для когось іншого, і з цим нічого не поробиш, можна лише змиритись…

-Але ж як боляче! Море, забери, забери цей біль, будь ласка! Хоч на мить! – тихо скрикнула Ліза, крізь сльози, що мимоволі текли з очей. І раптом відчула, відчула як наче змило хвилею частину болю… а потім… потім вона відчула його. Паніку, розгубленість, страх, і зрозуміла, що море знайшло винного. Знайшло і збирається покарати… Але ж вона цього не хотіла. Не хотіла завдавати йому шкоди. Він же не винен…