Бої Хмельницького
- Автор: Тис-Крохмалюк Юрий
- Год: 1954
- Язык: украинский
- Год: Видання Братства кол. вояків I-ої Української Дивізії УНА
- Жанр: История
Электронная книга - «Бої Хмельницького». Краткое содержание книги:
а під Ляйпціґом 23%.* В самому марші від Райну до Берна 1805 р. наполеонська армія зменшилася на 25%; в поході на Москву шлях Городно - Ковно Наполеон пройшов із 363.000 людей, а до Москви після 860 кілометрів - привів всього 95.000. З того бойові втрати досягли - 40%, маршові - 60%.
У світлі отих цифр українські втрати під Берестечком справді не великі, порівняно з вагою виконаного завдання. До того Берестечко дало українській нації вартості далекосяжного значення:
1. переконало, що бойова вартість повстанчої черні, себто невишколених у військовому дусі повстанців, дуже мала і що чернь не встані запанувати над своїми настроями в скрутні моменти бою;
2. піднесло завзяття, духа реванжу й спаяність нації;
3. створило світлу традицію, якою житиме українська нація ще довгі віки.
Традицію Берестечка принижують у нас не тільки польські, а за ними й інші чужинецькі історики, але теж українські, як оце хоча б Грушевський; для нього Берестечко це жахлива поразка. Та це погляди, що не витримують критики, коли розглядати їх у світлі фактичних воєнних подій. На жаль, ні Грушевський ні інші історики не звертали уваги на воєнну сторінку доби Хмельницького і тому їхні оцінки односторонні та кидають на наше минуле невірне світло. Для воєнної історії важливі не тільки блискучі ефектовні перемоги, але теж і тверді бойові чини, от хоча б як Берестечко, з яких майбутні покоління довгими віками могтимуть черпати для себе цінний досвід і науку.
Ні Хмельницький, ні старшина, ні теж козацтво не почувалися переможеними після Берестечка. І тому й до берестецької кампанії стосуються слова Наполеона, що гордо говорив про своїх вояків:
"Вони, хоч і відступають, та ніколи не почувають себе переможеними".
БІЙ ПІД БАТОГОМ
(1-го - 2-го червня 1652 р.)
"Іду на вас!"
(Святослав Завойовник)
Українське військо. Білоцерківський договір з вересня 1651 р. з Польщею і серед військових частин і серед населення викликав чимале незадоволення.
Наново віджило прагнення до негайної розправи без уваги на обставини й засоби. Те прагнення протиставлено "уміркованому" способові вести війну, що його представником мав бути ніби сам гетьман. Ця "уміркованість", що нею дорікають ще нині деякі історики великому гетьманові, - ніраз не була виявом якоїсь його нерішучости чи теж його, мовляв, глибоко закоріненої відданости королеві, якої б то він ніби ніяк не міг був визбутися. "Уміркованість" походила в першій мірі з продумання всякої найдрібнішої справи, із докладного плянування походів і боїв; із глибоких студій бойових і політичних умов, словом, - із таких прикмет, що завжди характеризують великих вождів. Хмельницький іде так далеко, що зриває з балакучістю попередніх вождів протипольських повстань, з їхніми щирокозакроєними військовими нарадами, з їхніми кампаніями, задумами на велику міру, - а що не доходили до кінця за відсутністю розробленого пляну, а з тим і розвідки, харчів, боєприпасу, засобів транспорту, врешті - з їхнім бунтом і лише бунтом, а не творчим збройним зривом.
Оце нове у Хмельницького викликає незадоволення широких шарів народу, що не розуміють ще потреби мовчанки й потреби доцільного розподілу часу та засобів бою.
Гетьман використав Білоцерківський договір на те, щоб зорганізувати молоду державу й подбати про всі засоби для дальших воєнних операцій.
Бо ж. було ясне, що поляки договору не додержать: сойм зірвали і тим самим не було як цей договір затвердити. А молода держава потребувала часу для організації адміністраційного апарату, грошей для війська і ординців та для закупу боєприпасів, потребувала забезпечити собі північні - литовські й московські - та південно-західні - волоські кордони. Потребувала врешті опокою й передишки на те, щоб засівалися ниви й родився хліб, без якого Україні грозило мариво голоду.
Врешті приходить слушний час. Гетьман наладнав зв'язки з ордою, придбав припаси салітри, сірки й олива з-за кордону, підготовив усе до задуманої кампанії і несподівано, зриваючи Білоцерківський договір, скликав на "світлім тижні" 14-ого травня 1652 р. Велику Раду в столичнім Чигирині. На цю раду закликав - "усіх полковників, осавулів, сотників і всіх козацьких урядників". При нарадах було також приявних около двадцять мурз і білгородських князів.
З Чигирина Хмельницький негайно розіслав листи до всіх полковників, щоб готовилися в похід, були "запасні кінні й оружні". При цьому визначив збірні пункти для лівобережних полків: Полтаву, Зіньків, Гадяч, московське пограниччя й Веприк.
Алеж при тому гетьман не зазначував, чому заряджує цю мобілізацію. Це міг бути похід на Московщину, на Молдаву, або й на поляків. Головно мобілізація лівобережних полків непокоїла поляків, що не почувалися певно, тим більше, що на Лівобережжі стояли на лежах теж польські збройні сили, використовуючи окрему що до цього постанову Білоцерківського договору.