Незнайко в Сонячному місті

Ніхто не знає, скільки пролежав би непритомний Свистунчик, якби в цей час по Макаронній вулиці не проїжджала на своєму автомобілі малючка Маківка. Побачивши Свистунчика, який нерухомо лежав на тротуарі, Маківка зупинила машину й, переконавшись, що Свистунчикові потрібна негайна медична допомога, швидко втягла його в машину, що для такої крихітки, як вона, було досить важко, й повезла до лікарні.

В лікарні Свистунчика швидко роздягли й поклали на ліжко. Лікар Компресик тут же прописав йому мікстуру й звелів покласти на голову лід, після чого особисто потиснув Маківці руку й подякував їй за те, що вона привезла хворого. Він хотів записати ім'я Свистунчика в лікарняний журнал, але Свистунчик усе ще не приходив до пам'яті й не міг назвати свого імені. Маківка теж не знала, як його звуть. Тому Компресик наказав одній з нянечок, щоб вона подивилася в кишені курточки хворого — чи не знайдеться там який-небудь документ, по якому можна було б встановити його ім'я.

Нянечка почала нишпорити в кишенях куртки й знайшла там листа на ім'я Коржика й шоферське посвідчення теж на ім'я Коржика.

— Справа ясна: його звуть Коржиком. Адже ніхто не стане носити в себе в кишенях чужі листи й документи, — вирішив лікар Компресик і записав Свистунчика в лікарняний журнал під іменем Коржика.

Коли на другий день міліціонер Вартунчик знову подзвонив у лікарню і запитав, чи не прибував до них на лікування міліціонер Свистунчик, йому відповіли, що ніякого міліціонера Свистунчика в них нема й не було, а є тільки шофер Коржик, котрий знепритомнів на вулиці. Цим і пояснюється, що про перебування Свистунчика в лікарні ніхто» не здогадувався, і міліція шукала його далі де завгодно, тільки не там, де він перебував насправді.

У газетах кожного дня вміщувалися повідомлення про те, що міліціонера Свистунчика ніде не можуть знайти. Деякі газети почали глузувати з того, що сама міліція не може знайти зниклого міліціонера.

В одній газеті навіть помістили карикатуру з зображенням міліціонера, який удень з ліхтарем сам себе шукає.

Закінчилося все це тим, що з приводу зниклого міліціонера стали друкувати всілякі жарти й кумедні оповідання і дійшли до того, що написали, немовби міліціонер Свистунчик зовсім не зник, а розшукати його не можуть тому, що ніякого Свистунчика взагалі на світі не було.

Не варто, однак, думати, що жителі Сонячного міста були злі, здатні сміятися над чужою бідою коротульки. Ні, вони були дуже добрі й чуйні, але справа пояснювалася тим, що «серед жителів Сонячного міста було багато автомобілістів, а відомо, що автомобілісти трошки не люблять міліціонерів, за те, що вони вичитують надто довгі нотації при кожному порушенні правил їзди. Якби пропав простий коротулька, то нікому б і на думку не спало сміятися, та оскільки пропав міліціонер, то це якось мимоволі в кожного автомобіліста викликало посмішку; до того ж дехто повірив, що справді ніякого міліціонера Свистунчика на світі не було й усі ці розмови — просто смішна вигадка для розваги газетних читачів.

Коли наступного ранку Свистунчик опритомнів у лікарні, він з подивом переконався, що знову лежить десь у чужому приміщенні.

Він уже хотів підвестися й піти, щоб з'ясувати, як він. сюди потрапив, але, відчувши слабість, опустив голову на подушку.

В цей час до палати ввійшла нянечка.

— З добрим ранком, Коржику! — привітно сказала вона. — Як ви себе почуваєте?

— Де я? — тривожно запитав Свистунчик, не звернувши навіть уваги на те, що нянечка кумедно назвала його Коржиком.

Нянечка пояснила йому, що він випадково впав на вулиці і вдарився лобом, від чого в нього стався струс мозку, а тепер він у лікарні і може не хвилюватися, тому що його скоро вилікують.

З цих пояснень Свистунчик майже нічого не зрозумів, бо ж свідомість його після удару була трохи затуманена, однак лагідний голос нянечки його заспокоїв.

Свистунчик враз перестав хвилюватися, з апетитом поснідав і проковтнув, навіть не скривившись, повну ложку гіркої мікстури.

Лікар Компресик лишився дуже задоволеним поведінкою хворого Свистунчика й звелів нянечці через кожну годину напувати його цією мікстурою, ставити на Лоба холодні компреси, а на випадок головного болю покласти й лід.

Сам лікар Компресик по кілька разів на день навідувався до Свистунчика й розповідав йому різні кумедні історії. Він вважав, що ніщо так не сприяє швидкому одужанню, як веселий настрій, а веселий настрій, відомо, буває у хворих, коли вони посміхаються або сміються. З цією метою лікар Компресик звелів розвісити по всій лікарні кумедні картинки, шаржі, карикатури й наказав усім нянечкам і черговим лікарям читати у вільний час хворим різні смішні оповідання та казочки, а також розповідати їм веселі побрехеньки, жарти, приказки, скоромовки, пустобайки й тому подібні речі.