Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напивсь, Дак у його і спать поваливсь. Отоді Хмельницький добре дбав, Із правої руки з мізинного пальця щирозлотий перстень ізняв, Із лівої кишені ключі виймав, З-під пояса шовковий платок висмикав, На слугу свого вірного добре кликав-покликав: “Гей, слуго ти мій, повірений Хмельницького, Велю я тобі добре дбати, На доброго коня сідати, До города Черкаського до пані Барабашевої прибувати, Королівські листи до рук добре приймати”. Отоді-то слуга, повірений Хмельницького, добре дбав, На доброго коня сідав, До города Черкаського скорим часом, пильною годиною прибував, До пані Барабашевої у двір уїжджав; У сіни ввійшов, шличок із себе скидав; У світлицю ввійшов, низький поклон послав; Тії значки на скамні покладав, А ще стиха словами промовляв: “Ей, пані, - ти, пані Барабашева, гетьманова молодая! Уже ж тепер твій пан, гетьман молодий, На славній Україні з Хмельницьким великі бенкети зчиняють, - Веліли вони тобі сії значки до рук приймати, А мені листочки королівські оддати: Чи не могли б вони із кумом своїм Хмельницьким Удвох прочитати І козакам козацькі порядки давати?” Отоді ж то пані Барабашева, гетьманова, Удариться об поли руками, Обіллється дрібними сльозами, Промовить стиха словами: “Ей, не з горя-біди моєму пану Барабашу Схотілося на славній Україні з кумом своїм Хмельницьким Великі бенкети зчинати! Нащо б їм королівські листи удвох читати? Не лучче б їм із ляхами, Мостивими панами, З упокоєм хліб-сіль вічнії часи уживати? А тепер хай не зарікається Барабаш, гетьман молодий, На славній Україні огнів та тернів ізгашати, Тілом своїм панським комарів годувати Од кума свого Хмельницького”. Отоді ж то пані молодая Барабашевая Стиха словами промовляє: “Ей, слуго, повірений Хмельницького, Не можу я тобі листи королівські до рук подати, А велю я тобі до воріт одходжати, Королівські листи у шкатулі із землі виймати”. Отоді-то слуга, повірений Хмельницького, Як сі слова зачував, Так скорим часом, пильною годиною до воріт одходжав, Шкатулу з землі з королівськими листами виймав, Сам на доброго коня сідав, Скорим часом, пильною годиною до города Чигирина прибував, Своєму пану Хмельницькому королівські листи до рук добре оддавав. Отоді-то Барабаш, гетьман молодий, од сна уставає, Королівські листи в кума свого Хмельницького заглядає; Тоді й напитку дорогого не попиває, А тільки з двора тихо з'їжджає, Да на старосту свого Кричовського кличе, добре покликає: “Ей, старосто, - каже, - ти мій, старосто Кричовський! Коли б ти добре дбав, Кума мого Хмельницького живцем узяв, Ляхам, мостивим панам, до рук подав, Щоб нас могли пани, мостивії ляхи, за білозорів почитати”. Отоді-то Хмельницький, як сії слова зачував, Так на кума свого Барабаша велике пересердя мав, Сам на доброго коня сідав, Слугу свого, повіреного, з собою забирав. Отоді-то припало йому з правої руки Чотири полковники. Первий полковник - Максим Ольшанський, А другий полковник - Мартин Полтавський, Третій полковник - Іван Богун, А четвертий - Матвій Борохович. Отоді-то вони на славну Україну прибували, Королівські листи читали, Козакам козацькі порядки давали. Тоді-то у святий день, у божественний вівторок Хмельницький козаків до сходу сонця пробуджає І стиха словами промовляє: “Ей, козаки, діти, друзі-молодці! Прошу я вас, добре дбайте, Од сна уставайте, Руський отченаш читайте, На лядські табори наїжджайте, Лядські табори на три часті розбивайте, Ляхів, мостивих панів, упень рубайте, Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте, Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подайте!” Отоді-то козаки, друзі-молодці, добре дбали, Од сна уставали, Руський отченаш читали, На лядські табори наїжджали, Лядські табори на три часті розбивали, Ляхів, мостивих панів, упень рубали, Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали, Віри своєї християнської у наругу вічні часи не подали.