Сповідь у камері смертників
- Автор: Лук'яненко Левко
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: Журнал «Вітчизна»
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Сповідь у камері смертників». Краткое содержание книги:
А що таке національний інстинкт самозбереження як не боязнь національної смерті і бажання продовжити життя нації? За яких умов він можливий?
Боязнь смерті двох змушує їх об’єднуватися для спільного захисту своїх життів, а коли об’єднується більше людей, то вони розподіляють між собою обов’язки і тим самим підвищують ефективність захисту. Спочатку це відбувалося на рівні сім’ї-роду, далі — на племінному, а потім — національному рівні. Кожна наступна структурна форма забезпечувала більшу гарантію збереження індивідуального життя, тому нація як найвища форма організації етнічно-споріднених людей є непроминальною сутністю.
Із властивості людини випромінювати електромагнітне поле сформувалося національне торсіонне інформаційне поле, в якому постійно перебуває кожен із членів нації. Саме у цьому полі відбувається підсвідома передача імпульсів, що без слів впливають на настрій і породжують добрі чи не добрі передчуття. Це поле взаємодіє зі сферою думки (ноосферою) і пов’язує живих із духом великих (тобто енергетично потужних) пращурів.
Коли збирається докупи група людей більш-менш схожого настрою, то випромінювання кожного посилює випромінювання інших і вони разом утворюють спільне торсіонне поле, яке посилює початковий настрій кожного, передається людям нейтральним, захоплює їх і вводить у загальний настрій. Коли докупи збираються, як буває на мітингах, 20 — 50 тисяч осіб, торсіонне інформаційне поле набуває такої потужності, що навіть затягує в себе сторонніх людей. А коли збираються разом 50 — 70 тисяч, то енергетична сила торсіонного поля наповнює кожного таким могутнім зарядом, про який людина не може забути. Пригадуєте осінь 2004 року? Велелюдні мітинги на столичній Європейській площі в об’єднаному пориві любові до України й готовності до бою проти кучмівського режиму створили таке потужне інформаційне поле, що покривало всю Україну і під його впливом у віддалених районах українці з власної ініціативи наймали автобуси, одягалися в теплий зимовий одяг, брали з собою якісь харчі і їхали до столиці. А в столиці та її околицях жінки з власної ініціативи без найменших зовнішніх спонукань і оплати варили борщ і відрами носили на Хрещатик, київські Майдани та прилеглі вулиці годували мільйон, а часом і півтора мільйони людей з усіх куточків української землі.
З духу одиниць сформувався живий дух нації. Він настільки вищий, сильніший і прекрасніший за дух окремих одиниць, як пісня вища і прекрасніша за кожне окремо взяте слова.
Пригадуєте Motto Декалогу українського націоналіста: «Я дух одвічної стихії, що поставив тебе на грані двох світів будувати нове життя». На грані Європи і Азії. Як влучно визначено роль України у світі! І на початку ХХ століття я особливо яскраво відчуваю пророчий зміст Декалогового Motto (гасла). Підставою такого сподівання є український генетичний код та географічні терени України як порубіжжя європейської християнської цивілізації.
Генетичний код
Княжа доба Х — ХІІ ст. була добою творення Київської імперії, зближення українських племен, навали татаро-монголів і розгрому 1240 року Києва, поступової втрати західно-української державності (Галицько-Волинського князівства). Українські племена, не завершивши консолідації (перетворення на націю), опинилися під окупацією поляків, мадярів, турків, на сході України — литовців, поляків і московитів. Розрив національного тіла і перебування упродовж століть під владою різних народів з різними політичними устроями й державними режимами мав би призвести до асиміляції й переродження. Однак цього не сталося! Волиняни, галичани, закарпатці, буковинці і наддніпрянці всупереч жорстоким обставинам все ж зберегли українську мову і києвоцентричне мислення. Це диво! І якщо його можна пояснити, то хіба що надзвичайною силою спільного генетичного коду та тривкістю історичної пам’яті про стольний град Київ.
Багато втрачено на довгому історичному шляху, проте — слава Всевишньому — збережене почуття національної єдності. А це означає, що минула історія підготувала нам єдину національну майбутню долю.
Східно-європейське Порубіжжя
Окупація України Московією збільшувала ізоляцію від Європи і Україна розвивалася в протистоянні своїх духовних цінностей московським цінностям. Безперечно, були взаємні впливи: наші вчені, письменники, релігійні просвітителі навчали та європеїзували московитів, а ті натомість через окупаційну адміністрацію і насаджених нам своїх попів призводили до затухання деяких народних українських ритуалів, звичок, традицій. Власне, саме українські письменники найбільше вплинули у ХVІІІ — ХІХ ст. на вдосконалення та наближення москвинської мови до української.