Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
У Сірого все добре виходить, він цеглу кладе на цеглу. Ось — розчин. Ось — цегла. Кипить робота. Сірий машинам не довіряє. Він вірить своїм рукам. Він — ручник.
Щоб зрозуміти Росію, треба розслабитися. Це приблизно так само, як коли тебе б’ють ногами. Розслабся, зовсім розслабся, і ти побачиш яблуню у цвіту. Я не знаю іншої такої краси. Що сильніше б’ють, то яскравіше яблуневе світло.
Антонівка.
Ти тільки не бійся.
У Росії обіцяли скасувати тілесні покарання. Я сам ратував за це марення. Я піддавався легковажним настроям. Я забув запах яблук.
Тільки тепер я бачу, що прорахувався. Кому спала божевільна думка, що Росія повинна перестати корчитися? Не постраждаєш — не буде життя. Судома — наш імпульс.
Чорний переділ — заповіт батьків. Рідні, бийте! Повій — на шибеницю. Наркоманів — четвертувати. Педерастів — на палю. Патріарха — під лід! З нами, братці, Ісус Христос.
Зірка Богородиці! Заберіть скуплені квартири. Зупиніть джипи! За кожний захований долар — по кулі! Робітники, ваш клас — алмаз. Пенсіонери — начепіть ордени! Комісари — запровадьте голод!
Навколо вороги. Усі — вороги. Хочу громадянської війни! Дайте нам цензуру. Ми — силачі! Україно — на коліна! Тільки пташок Божих не кривдьте.
Що може бути прекрасніше за російське застілля? Ну, хіба що яблуня у цвіту. Під нею розляглися на траві троє не розпізнаних мною офіцерів. Між ними всілися в яблуневий запах три наші сестри в ластовинні й у білих косиночках. Милі! І подивилися безпосередньо своїми середньо-російськими очима. З кострубатими букетами яблуневих квітів у руках. Мабуть, офіцерський подарунок. І я там був. Навіщо? Швидше за все, від розчулення.
У Сірого немає кордону. Кордон. Кордон. Хамство. Недоробленість Сірого, необпаленість. Про Росію й так занадто багато написано.
У Ненудному саду Сірий причепився до французького звіряти Сесіль, дружини французького посла, і навіть трішки її поїбав, злякавши ножем. Після цього випадку маленька жінка своїм ходом рушила до себе в резиденцію.
Нам із Сірим не потрібні ні жиди, ні ці самі, ніхто нам не потрібний, окрім нас самих. Сірий перевдягнувся в міщанина.
— Мені пасує міщанський одяг, — казав Сірий. — Він мене прикрашає.
Щохвилини ми відставали на рік. Учора відстали назавжди. Не квапся. Сповільни крок. Настав час повернути в інший бік. Жалібне майбутнє індійських обрубків нам ближче, рідніше. Воно так солодко принизливе.
— О, це рідне, — сказав Сірий.
— Ти пам’ятаєш: наречена із зубами шанувала прислів’я і співала частівки?
— Давай Росію порвемо на шматки, — сказав Сірий. — Ну, чого? Не знаю, мені подобається.
— Я люблю модні речі, — відповіла наречена. — Обожнюю діаманти.
Усе розсипалося. На друзки. Розвалилося. Дружина. Син. Спершу здавалося — не розвалиться. І тут-таки розвалилося.
Все — ледь-ледь тримається. Все вигадано. Коли немає тепла. Черстві люди. І все розійшлося за інтересами. Розбиті ночви.
Російські діти ходять у валянках аж до літа. Росіяни дуже переживають, коли їхні діти хворіють. Божеволіють через кожний прищик. Але російські діти справді багато хворіють. Вони хворіють на такі страшні хвороби, що стає не по собі, коли приходиш у дитячу лікарню.
А потім — забуваєш.
До всього звикаєш.
До всього.
Росіяни погано водять машини. Одного разу росіяни купили собі багато нових дорогих машин і збили багато перехожих. Себе теж збили. Машини щодня виловлювали в річці. Від цього росіяни не стали їздити краще. Норовлять пролетіти по зустрічній. Зіштовхуються лоб у лоб.
Багато народу гине. Багато всього цього росіянам показують по телевізору. Гори трупів. Росіяни їдять і дивляться. Трупи — це завжди хвилює.
Молоді козли мріяли бути крутими.
Мені подзвонив Грегорі:
— Треба зустрітися.
Він говорив так схвильовано, що я подумав: він рознюхав щодо нас із Сесіль. Ми зустрілися.
— Старий, — сказав він. — Ти знаєш, де живе Сашко?
— Уявлення не маю. — Я ніколи не думав, де живе Сашко. — Навіщо тобі?
— Та так, — сказав він, — просто цікаво. Ти не скажеш його телефон?
Ну як я міг сказати його телефон, якщо Сашко був законспірований?