Бісова душа, або Заклятий скарб
- Автор: Пузий Владимир
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Джерела
- ISBN: 966-7831-21-3
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Бісова душа, або Заклятий скарб». Краткое содержание книги:
Але попереджаємо — діючі особи цієї книжки не скандинавські ельфи, не китайські дракони, а наші рідні вовкулаки, чаклуни і навіть Баба Яга.
Головний герой отримує просте завдання — пронести скриньку зі скарбом у таємниче місце і там закопати. Ну і, як годиться, — не обертатися, не відкривати скриньку, не говорити зайвого… І не боятися. Тож і ви не бійтеся — страховиська тут не справжні, а кінець щасливий. Більше нічого не скажемо, окрім того, що написано цікаво і зі знанням справи. Не відірвешся. Отож і не відривайтеся!
— Щасливої дороги, — побажав йому Ярчук — і довго-довго дивився гостеві услід, навіть коли той, піднявшись схилом, уже щез за хмарами.
А голос дзвона і далі лунав між небом і землею, і якоїсь миті Андрій перестав розуміти, що ж це калатає — дзвін чи його власне серце; і чи є різниця між тим та іншим — Бог відає…
Легенда
Хоча, звичайно, як воно там насправді було — один Бог відає…
Ну, дід мій про ту легенду забув — згадав лише, коли зовсім сутужно з грошима стало. Отоді й почав копати. Тільки там одна прикмета була: місце те знайти можна було лише раз на рік, коли, рівно опівночі промінь місячний падав через щілину у стовбурі — і там, куди він вказував, треба було копати.
І щойно почав він рити, побачив людину в плащі з каптуром. Підійшов незнайомець до нього, похитав головою — та й пішов собі.
Нічого тоді дід не викопав. Гроші взяв у борг, якось перебідував, але думка вирити скарб не полишала його. Наступного року знову зібрався він копати — і знову побачив того незнайомця, який, помовчавши, пішов геть.
І знову дід нічого не викопав.
Лише на третій рік підійшов невідомий до діда. Поклав долоню йому на груди, де серце, сказав: «Не там шукаєш». І пішов.
Відтоді перестав дід ходити на курган. Жив довго, помер, кажуть, щасливим. А скарб, певно, і досі…
Післямова для уважного читача
Існує така категорія читачів — уважні, і я до таких ставлюся з особливою повагою. Вони, певно, вже збагнули, що події повісті відбуваються в Україні в епоху умовного середньовіччя, в період між заснуванням Запорізької Січі і початком воєн Богдана Хмельницького. І ще читачі зрозуміли, що автор не є татаро-, поляко- чи юдофобом — а просто зобразив реальні взаємини між представниками наших народів у згаданий період. Стосовно ж слова «жид», то у середньовічній Україні воно не вважалося образливим (на відміну від слова «єврей»)…
Вони ж, читачі, напевне «вирахували», що письменник, працюючи над повістю, послуговувався так званою «спеціальною літературою» — насамперед записками Гійома де Боплана про Україну і нарисами Яворницького про запорізьких козаків, а також книжками зі слов’янської демонології і фольклористики, зокрема, працями Зєлєніна, Максимова, Потебні та ін.
Саме за уважність і розуміння я і хочу подякувати тим, хто дочитав книгу до цих рядків: спасибі!
Київ, травень-липень 2001 р.