25 професій Маші Філіпенко
- Автор: Успенский Эдуард Николаевич
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 6-301-00890-Х
- Переводчик: ВАсиль Хопта
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «25 професій Маші Філіпенко». Краткое содержание книги:
Я на вулицю пішов і чекав цілу годину. Через годину мені собаку винесли. Вона непритомна. Та лікарі сказали:
— Житиме ваша собака. Ми все правильно зробили, врятували її. І вам дякуємо. Ми тепер вміємо сивороткою користуватись.
І справді собака Астра ожила. І багато ще героїчних подвигів звершила. А коли я в село повернувся, діди у мене запитали:
— А ти гадюку вбив?
— Ні, не вбив.
— А даремно, треба було її лопатою вдарити. Кожна людина за життя повинна змію вбити.
І зовсім не кожна. І не треба нікого вбивати. Ця гадюка там мешкає, і ми до неї на територію прийшли. Вона маленька, а собака для неї велика. Однак вона на собаку сміливо кинулась.
Це давно було. Тоді ще не відали, що змії корисні. І я також цього не знав, але ж правильно вчинив, що гадюку не вбив. Тепер її діти по світу гуляють і свою отруту людям віддають. А гадюча отрута вельми корисна. З неї всілякі ліки виробляють, сиворотку протизміїну.
А ще є у Едуарда Миколайовича чудове оповідання «Магнітний будиночок». Прочитайте його — не пошкодуєте!..
МАГНІТНИЙ БУДИНОЧОК
У моїх родичів за тридцять кілометрів од Володимира в селі Пожариця є будиночок. Я люблю приїжджати туди на велосипеді.
Зовні будиночок сіро-чорний і волохатий, а всередині кольоровий і цікавий. Він увесь обклеєний журналом «Крокодил». Усі стіни в «Крокодиле» і навіть стеля.
П'єш чай, уп'явши погляд в стінку, а там двоє дядьків ідуть.
Один другому каже:
— Гарно, сніжок хрустить.
А другий відповідає:
— Під ним капуста.
Зовні будиночок маленький, як ліфт. А всередині він майже просторий. І все у ньому є. Маленька, але російська пічка. Кухня з усіма каструлями. І навіть є окрема кімната. І натопити будинок можна одним поліном.
І всі до того будиночка тягнуться. І мене до нього тягне. І птахи на горищі живуть, а в дворі їжаки.
І все росте у дворі мов скажене: і капуста, і кропива. Я ніде не бачив такої кропиви до другого поверху. Хоч вудку з неї роби.
А якось узимку в цьому будинку мешкав хтось. Якийсь злочинець, котрий, здається, із в'язниці втік. У селі багато порожніх хат і на самісінькій околиці є. Поселяйся і живи, однак він цей будиночок обрав, у самісінькому центрі села. І тихо-тихо, як мишка, жив три місяці. А потім пішов до міліції і сам себе здав.
Либонь, цей будиночок перетинає магнітна силова лінія Землі. Я все хочу принести компас і подивитись, як поводитиметься стрілка. Напевно, вона вкаже синім кінцем на стелю.
От і мені іноді хочеться взяти компас і непомітно підійти до Успенського. Цікаво, що буде із стрілкою? Не здивуюсь, коли раптом станеться щось надзвичайне. Тому що дитячий письменник (читай: поет, прозаїк, сценарист, драматург) — дивовижна людина.
Успенський сам дуже нагадує цей «магнітний»… тільки не будиночок, а, можливо, цілий «магнітний хмарочос». І всередині нього проходить могутня силова лінія радості, добра і таланту…
Запитання письменникові ставив Тим Собакін.
КЛОУН ІВАН ШУБОВСТЬ
РОЗДІЛ N
(Про інтелігентність)
Зараз до кімнати зайде моя бабуся і скаже:
— Що, знову байдикуєш? Допоки можна блазнювати, ідоле ти несосвітенний!
А я перевернусь на туго напнутому дроті й відповім:
— Бабусю, бабусю, Віро Петрівно! Навіщо ти так лаєшся, краєш моє бідолашне інтелігентне серце?
— Що! — вигукне вона і навіть похлинеться від обурення. — Та який стосунок ти маєш до інтелігенції?!
Що вона далі скаже, нелегко вгадати. Щось отруйне і шкідливе. Вона за словом у кишеню не лізе. Ні в кишеню, ні в словник. Більш того, вона сама могла б миттєво укласти «Словник лайливих слів і висловів трудової інтелігенції та селянства» будь-якої області чи краю нашої безмежної Батьківщини. Та байдуже, нехай лається. У мене також є для неї сюрприз.
Отож, вона заходить. І справді:
— Що, горе родинне, знову на жердинці сидиш? Півник Куриханович! Усе б життя тобі дурня корчити!
— Бабусю, бабусю, Віро Петрівно! Навіщо ти так лаєшся, краєш моє бідолашне ІНТЕЛІГЕНТНЕ серце! Адже ми — справжні ІНТЕЛІГЕНТИ — просто хворіємо від усіляких грубощів.
— Що! Що! — кричить бабуся. — Та який стосунок ти маєш до інтелігенції? Писати, рахувати вивчився. До інституту п'ять років ходив по вечорах?! З ліфтершею вітаєшся?!