Кар’єра Никодима Дизми

«Шановний пане президенте!

Передусім поспішаю доповісти, що все поки що гаразд. Ніякої опозиції, ні саботажу я не зустрів. Уже потроху орієнтуюсь у справах. Коборів — це золоте яблуко. Віншую вас! За місяць я знатиму тут кожну стеблинку і кожен камінець. Але всі тут, пане президенте, бояться вас, як вогню! Ще більше, ніж у банку. Був уже двічі в Гродно, у скарбівниці. Рабінович дає по 700 злотих за штуку. Хоче взяти 30 телиць, але платить шестимісячними векселями фірми «Натан Гольдер і К°», жиро банкірської контори Кугля в Білостоку. Прошу вас, пане президенте, телеграфувати, чи можна їх прийняти. Кашперський каже, що вони надійні.

Гелля, про якого ви пишете, я не знаю і нічого про нього не чув. Якщо вас цікавить моя думка, то раджу вам не брати близько до серця. Але обережність ніколи не завадить. Отож, мені здається, найліпше буде сказати пані Ніні, що той Гелль хворіє на невиліковану венеричну хворобу. Це її злякає.

Був двічі у флігелі в Жоржа Понімірського, бо він тяжко хворий. Лікар твердить, що в нього запалення легенів. Дуже висока температура, марення, мене зовсім не впізнав. Думаю, що може дати дуба. Коли довідався, що Куницького чорти взяли, зрадів страшенно і в припадку шалу без пальта вибіг у парк. Видно, застудився.

Гасав по парку і кричав на все горло. Мені власне шкода його. Бідний хлопець».