Київська Русь

Союзу князів Ярослава Галицького, Мстислава Волинського і Ростислава Смоленського Ізяслав Давидович намагався протиставити сили об’єднаного роду Ольговичів, але угода, якої вони досягли в Лутаві, виявилася недовговічною. У самому Києві становище Ізяслава також не було міцним. Очевидно, далася взнаки його традиційна для Ольговичів, але непопулярна серед киян політика загравання з половцями.

Перемога Мстислава Ізяславича і Ярослава Галицького під стінами Бѣлгорода відкрила їм дорогу на Київ. За образним висловом Б.О. Рибакова, Ярослав Осмомисл, який закликав дев’ять держав, щоб розсудити його з ватажком дунайської вольниці, тепер ішов переможцем до столиці Русі[228]. Заволодівши Києвом, Мстислав Ізяславич і Ярослав посилають запрошення зайняти великокняжий стіл Ростиславу Смоленському. Останній, однак, не поспішав його приймати. Ще свіжою була в пам’яті невдала спроба 1154 р. Перш ніж погодитись, Ростислав ставить перед князями дві умови: перша — щоб з митрополичої кафедри було усунуто Клима Смолятича, через якого на Русі стався церковний розкол, і друга — щоб князі визнали в ньому старійшину: “Оже мя въ правду зовете с любовию, то я всяко йду Киеву на свою волю, яко вы имѣти мя отцемь собѣ въ правду, и въ моемъ вы послушаньи ходити”[229]. Зважаючи на те, що умову про старійшинство було передано запрошуючим князям не особистими представниками Ростислава, а послами від Смоленська і Новгорода, він домагався свого визнання всіма давньоруськими князями. Ростислава запросили до Києва волинський і галицький князі, але треба думати, що його прихід був бажаним і для киян, які пов’язували зі смоленським князем надії на припинення боротьби за київський стіл.

Тут доречно відзначити, що Смоленське князівство, розташоване в центрі руських земель, завжди підтримувало тісні контакти з Києвом. Його князі виступали носіями доцентрових тенденцій і майже всі побували на київському престолі. Б.О. Рибаков основну причину цього вбачає в тому, що Смоленське князівство знаходилось у стратегічній близькості до Києва. Смоленськ мав дуже зручний зв’язок з Києвом — вниз по Дніпру можна було пустити флотилію будь-якої чисельності, і за якихось вісім днів вона була вже під стінами столиці.

Розташовані на найважливішій торговій магістралі Русі і фактично всю її контролюючи, Київ і Смоленськ не могли вступати в протиборство, їх об’єднували спільні економічні інтереси, і не випадково ці центри гостріше відчували необхідність єдності руських земель. Смоленськ, повністю убезпечений від половців, все одно регулярно посилав військові загони у розпорядження київських князів, які очолювали антиполовецьку боротьбу.