Майстер реліквій
- Автор: Бакли Кристофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Ранок: Фабула
- ISBN: 978-617-09-3947-0
- Переводчик: Яна Сєрая
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Майстер реліквій». Краткое содержание книги:
Якоб Фуггер встигав усюди. Він позичав дукати як Альбрехту, щоб той купив собі кардинальський капелюх, так і Папі Леву — на покриття нечестивих та богохульних витрат.
Парацельс ущипливо висміював гуаякум, вважаючи його не чим іншим, як взаємовигідною угодою Фуггера та Рима. Більше того: він не приховував своїх поглядів, а заявляв про них досить голосно для того, щоб його можна було відправити у в'язницю або на шибеницю. Його величезне презирство до влади нагадувало Дісмасу Мартіна Лютера. Обоє були бунтівниками. Лютер якось спалив папську буллу, в якій Лев засуджував його діяльність. А Парацельс підпалив величезну купу трактатів арабського лікаря Авіценни та грецького медика Галена — просто щоб показати, якої він думки про обох.
— То ми їдемо далі? — спитав Дюрер Дісмаса.
— До Шамбері? А хіба в мене є вибір? Я не хочу провести цілу вічність у пеклі.
— Але ж Лютер каже…
— Нарсе, Лютера оголошено єретиком. Я не хочу ризикувати своєю безсмертною душею заради його… гіпотез. Вирушай додому. Я відпускаю тебе.
— Це я винен.
— Так, Нарсе, ти. І мусиш з цим жити. Але також ти маєш і просто жити. В тебе є жінка, живопис. Моє життя закінчено у будь-якому разі. Альбрехтова покута — це лише спосіб убити мене, не розпочинаючи війни із Фрідріхом.
— А що ж з дівчиною?
— Тут на неї чекає прекрасне життя. Парацельс ставиться до неї як до рідної доньки.
Дюрер сказав:
— А що як я зроблю її копію?
— Плащаниці? — ледь не поперхнувшись, спитав Дісмас. — Так, ми всі знаємо, що ти на це здатний.
— Я намагаюся допомогти.
— Я якось попіклуюсь, щоб мене вбили і без твоєї допомоги, дякую.
— Якби мені вдалося зробити копію — точну копію — можливо… Ми могли б підмінити її.
— Еге ж. Добре. Їдь до герцога, постукай до нього у двері і скажи: «Я — Дюрер, художник. Хочу зробити точну копію вашої плащаниці. А потім ми її підмінимо на справжню. Можна мені ключі, будь ласка? Кажете, їх чотири? Здається, мені потрібні всі».
— Чому ти насміхаєшся з мене?
— Бо ти сміховинний.
— Її збираються демонструвати, чи не так?
— На стіні замку. Зможеш зробити точну копію з такої відстані? Стоячи у натовпі? В тебе мають бути очі яструба.
— Можливо, через збільшувальне скло…
Дісмас пирхнув.
— Так. Установи свого мольберта на площі серед натовпу та починай витріщатися у лінзу. Геніально!
— Ти не дуже мене підбадьорюєш.
Дісмас розвів руками.
— Добре, підбадьорю. Уявімо, що якимось чином тобі таки вдасться зробити точну копію. Як ти пропонуєш підмінити нею справжню реліквію?
— Ну… З цим ми вже на місці розберемося. Спробуємо?
Дісмас подивився на Дюрера.
— Що ти таке кажеш, Нарсе? Ти хочеш їхати зі мною до Шамбері?
— Я також не хочу провести вічність у пеклі.
— Я думав, ти перейшов на бік Лютера.
— Не знаю. Можливо, Лютер неправий. От чого я точно не хочу, так це того, щоб решту життя мене переслідував твій чортів привид. Тож я роблю це для себе. Не для тебе.
Дісмас посміхнувся.
— А, он воно що. Ну, тепер я все розумію.
Ландскнехти повернулися з борделю майже на світанку. Своїми п'яними балачками вони розбудили хазяйку постоялого двору, що мала сварливий характер, як і всі власниці заїздів у світі.
Дісмас уже прокинувся і збирався навідати Магду.
— Як там Венера? Залишили дівчат знесиленими?
Конрад та Наткер підтримували один одного, похитуючись. Анкс виглядав на диво тверезим та похмурим.
— Що це з ним?
Конрад, хитаючись, підвів пальця вгору та зігнув його.
— Пф-ф-ф!
— А пішов ти! — понуро огризнувся Анкс.
— Ну, не будь так твердо переконаний, що з тобою щось не теє, — зауважив Конрад. — Наткер, ти чув? Я сказав йому не бути таким твердим.
У відповідь на вибух їхнього реготу зверху почулася жіноча лайка. Дісмас помітив, що Анкс щосили стиснув кулаки.
— Конраде, Наткере, — дорікнув Дісмас, — не будьте такими неввічливими. Це може статися з кожним.
— Не зі мною, — сказав Конрад.
— І не зі мною, — додав Наткер.
«Бог зненавидів мене, це точно, — подумав Дісмас. — На додачу до усього я маю примиряти блудливих ландскнехтів, бо у одного з них не встав».