Танці утрьох

Слідчий узяв слухавку.

Початок був типовим. Жінка на тому кінці дроту довго перепрошувала, а потому попросила слідчого Кононова.

— Це я. Слухаю вас?

Жінка розповіла про те, де і коли прочитала оголошення зі зверненням до мешканців будинку номер вісім по вулиці Лева Гумильова допомогти слідчим розшукати вбивцю їхньої сусідки Марини Рубіної. Жінка хотіла щось розповісти.

Кононов запросив її в Управління. Та неохоче погодилася.

— Я буду у вас через сорок хвилин, — відповіла вона.

— Добре. На прохідній вас чекатиме тимчасова перепустка. Запитаєте в чергового.

Кононов не знав, про що розмовлятиме з цією жінкою, але інтуїція підказувала йому (ох уже ця інтуїція!), що зустрітися з нею необхідно. Можливо тому, що зараз він відчував повну безпорадність у розслідуванні вбивства.

— Що ж, гвардії маніяк Пельш, я піду в їдальню. Але врахуйте, мій друже, якщо пиріжків не буде, я сам наїмся по саму зав’язь, а вам не принесу навіть хвіст від оселедця.

— Ви як завжди — сама люб’язність, — віджартувався Пельш, що був упевнений у тому, що навіть якщо в їдальні з якихось причин Кононову подадуть один-єдиний хвіст від оселедця на розцяцькованій таці, той згризе половину, а решту загорне в серветочку, сховає в кишеню і принесе йому, гвардії маніяку Ігорю Пельшу.

Після повернення Кононова можна було констатувати поліпшення настрою в рядах слідчої бригади. Кононов приніс з їдальні два хот-доги і склянку компоту. Його похмурі думки про небіжчиків розвіялися. Він насвистував мелодію зі старого водевілю. Життя на ситий шлунок здавалося йому значно кращим.

— Скажи, Ігоре, ти мені в будинку моди сказав, що я досить непривабливий тип зі зла чи я справді такий?

Пельш, що явно не чекав такого повороту розмови, ледве не вдавився булкою.

— Я не говорив, що ти непривабливий тип, я хотів лише сказати, що потрібно за собою хоч трохи стежити.

Словосполучення «стежити за собою» асоціювалося в Кононова з чимось не зовсім чоловічим. Стежать за собою жінки. Чоловіки ж щоранку голяться, раз на тиждень ходять у лазню і при нагоді міняють сорочки і шкарпетки, які їм пере подруга, дружина або турботлива мати. Принаймні так вважав батько Кононова, який служив на флоті аж поки йому не виповнилося шістдесят років. Слідчий узяв міркування батька на віру, і навіть не подумав поцікавитися, чи є в них слушність.

— Я стежу за собою, неправда. Я ж не педик, щоб з ранку до вечора чепуритися і шлятися по бутиках у пошуках обновок, — огризнувся Кононов, не надто упевнений у своїй правоті.

— Ти, звичайно, не педик, але гардероб тобі вже час змінити. Ти, зрештою, одержуєш удвічі більше за мене, а дивлячись на твої стерті туфлі цього не скажеш, — Пельш висунув з-під столу ножищу у франтівській туфлі.

— Добре, добре, зрозумів, — Кононов зненацька для самого себе зніяковів. Але ж його батько завше говорив: «Не гоже справжньому чоловікові відчувати зніяковілість».