Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами
- Автор: Андрухович Юрий Игоревич, Бойченко Олександр
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Пабулум
- ISBN: 978-966-97790-2-1
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами». Краткое содержание книги:
Про народження книжок, про критиків і літературні премії, про навчання літературному ремеслу. Про ритм і чуття мови, про добрий текст, про поезію та прозу. Про російську літературу і про переклад Біблії. Про життя — своє і чуже.
Підслухати ці бесіди — значить глибше пірнути у творчість митців, зазирнути у внутрішню кухню літературного процесу і, можливо, стати його учасником. Хай і дистанційно.
— А Перфецький продовжує жити своїм, вже незалежним від тебе життям. Не знаю, чи ти читав, існують дослідження про Перфецького у літературі, і всі ці літературні Перфецькі мали би бути Андруховичевою містифікацією. В нас у «Поступі» публікувалася «Історія королівства Галичини» авторства Станіслава-Роланда Перфецького (потім вийшли два її книжкові видання) — і авторство, звичайно, приписали тобі, Юрку.
А: — Крім того, у Штатах мені зустрівся один учений-філолог, Юрко Перфецький, дуже добрий приятель Майкла Найдана. Він мовознавець, послідовник, здається, Якобсона, вчений славіст.
— Десь у тебе, Сашко, була репліка, що приємно читати свої тексти зі сторони. Чи є у вас через певний час відсторонене сприйняття своїх текстів — як чужих, які написав хтось, ким ти вже не є. Бо я, коли доводиться перечитувати якийсь свій давній текст, то часами напружуюся, щоб зрозуміти думку автора.
Б: — Аж такої репліки про приємно не пам’ятаю, але менше з тим. Думаю, що це справа часу. Я ж не пишу романів. Короткий текст, коротке дихання. І кожен текст — він якийсь час після написання ще пульсує, але дві сторінки не можуть пульсувати рік, можуть хіба до наступної колонки.
— Як мінімум, день пульсує інтенсивно…
Б: — Сам знаєш, не раз я висилаю тобі колонку, а тоді пишу навздогін: пардон, внеси ще оці дві-три правки. Я люблю, та нє, я мушу мати зайвий день, щоб не здавати текст до друку сьогодні на сьогодні, а могти дотиснути його завтра. Для більшості людей, які читають такі тексти по діагоналі, ці формальні правки радше й непомітні. Але для мене дуже важливі. Саме тому, що формальні. Я часто повторюю, що намагаюся вибудовувати тексти за музичними законами — з розвитком теми, проведенням її в різних голосах, репризами й кодою. Сама тема для мене другорядна і, правду кажучи, коли якісь радикальні олігофрени — чи зліва, чи справа — обзивають мене чи націоналістом, чи космополітом безродним, то мені це абсолютно по цимбалах, бо у мене зовсім інша система ціннісних координат. Але коли уважний читач вловлює, що я десь, так би мовити, взяв не ту ноту, ось тоді мені справді соромно. Тому стараюсь так встигнути написати, щоб зранку мати час на свіжу голову все перевірити. Часом зміниш одне слово — і весь абзац починає правильно звучати. Або поміняєш кілька слів місцями — і зміцнюється ціла композиція. Такі моменти я люблю. Потім тексти остигають, потім я їх відбираю до наступної книжки, щось зачитую на презентаціях — і тоді вже можу поглянути на них цілком відсторонено…
— Оком критика.
Б: — Оком критика, так. І, відбираючи, кажу собі: «О, тут нормально. А тут могло бути краще».
— І коли друкуєш ті колонки книжкою, ти щось редагуєш?
Б: — Інколи трохи редагую. Небагато, звичайно, бо якщо треба змінити багато, значить, колонка мені не подобається, то пощо її ще раз друкувати? Найчастіше редагування потребує початок. На сайті текст з’являється, маючи якийсь інформаційний привід: щось сталося, хтось ляпнув таке чи сяке. У книжці текст втрачає цю зовнішню підтримку. Зате вступає в стосунки з іншими текстами, які йдуть до і після. Це доводиться враховувати. Ще от непоганий спосіб редагування — просто викидати перший абзац. Принаймні — якщо ти не задав у ньому тему, а лише розминався, набирав темп.
— Є навіть таке правило YouTube, що 30 % від початку кожного відео можна пропустити і нічого від того не втратити. А ти, Юрко, читаєш свої старі речі?
А: — Іноді мені доводиться це робити, коли їх перекладають однією з тих мов, де я можу авторизувати, де я можу співпрацювати з перекладачем. І тоді це вже не просто перечитування, це вже перечитування в іншій одежі, в іншій мовній одежі. А щоб отак-от захотіти і взяти собі з полиці якусь першу-ліпшу «Московіаду» погортати, то я не можу сказати, що це трапляється. Можливо, якісь такі моменти бували, але загалом ні, не дуже характерні.