Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
— Хіба ти не чув, як я стукала? — спитала, проходячи до вікна.
Дівчина запримітила, що Гаранджа весь час намагається стояти між нею і дверима спальні.
— Мені здалося, що хтось стукав, — недбало пояснив Віталій, — але я не подумав, що це ти.
Він витяг золотий портсигар — її, Маргаритин, подарунок, — й у цю мить вона помітила, що у нього подряпана правиця: три червоні смужки тяглися через зап’ясток.
— Ти десь поранився, — затурбувалася дівчина. — Подивись, он кров.
Він глянув на руку, поклав портсигар на журнальний столик, дістав носовичка і приклав його до ранок. Маргариту пересмикнуло — відпирай потім кров з хустинки.
— У наш номер забігла якась кішка, — сказав він. — Ух і дряпалася ж, скотина.
Така відверта неправдоподібна брехня ще дужче засмутила Маргариту. Вона не знала, як їй вчинити. Може, прямо звинуватити його у тому, що привів сюди сторонню дівчину? Але ж сама дала Віталію повну свободу в сексуальних зв’язках. Могла нарватися на відповідь, що це її не обходить. А крім того, Маргарита могла й помилятися. Може, у спальні й не було нікого?
— А що, на перегляд ти не ходила? — по паузі спитав Гаранджа.
— Не встигла. Було дуже багато роботи вдома.
Віталій промовчав. Не спитав, як просувається ремонт і що за сьогодні встигли зробити майстри. Це остаточно переконало дівчину, що не все гаразд у їхніх стосунках. Вона відвернулася до вікна і тут помітила, що ліва портьєра не закріплена — шнур кудись подівся.
— Ти щось загубила, люба? — вкрадливо спитав за спиною Гаранджа.
Вона різко озирнулася. Обличчя коханця було безтурботним, посмішка, наче намальована, не полишала його губ. Маргарита побачила лише своє відображення у зеленавих скельцях його окулярів.
— Тут не має шнура від портьєри, — сказала вона.
— Яка ти спостережлива, — вдавано здивувався Віталій і витяг з кишені шовковий мотузок. — Ти це маєш на увазі? Забув просто повісити на місце. Я розважався з ним.
Не знати чому, ці слова видалися їй лиховісними.
— Що ти хочеш цим сказати? — вигукнула Маргарита, й у голосі її виразно вчувався страх.
— Та нічого особливого. Просто нудно було, от я й грався ним з кішкою.
Гаранджа повільно наближався до неї. Шнур, зв’язаний у петлю, висів на його руці. Щось у ході коханця насторожило Маргариту, щось невловиме й моторошне.
Дівчина відійшла від вікна поближче до столу, який стояв посеред кімнати, відгороджуючи її від Віталія. Серце злякано загупало.
По Маргаритиній спині поповзли сироти. Інстинктивно вона відчула, що у цій кімнаті щось трапилося. Аромат незнайомих парфумів, подряпана рука Гаранджи і ця мотузка — все разом створювало якусь неймовірно лиховісну атмосферу.
Дівчині захотілося миттю вибігти з кімнати, але вона стрималася.
«Усе це дурниці, — запевнила сама себе. — Нічого страшного не відбулося. Чому раптом вона повинна боятися власного коханця?»
Маргарита примусила себе залишатися на місці, але серце калатало чимраз дужче і дужче.
— Віталію, ти привів сюди дівчину? — суворо спитала вона.
Гаранджа перебирав шнур у руках, так само мовчки розглядаючи її.
— Ти чув мене?
— Як ти довідалася? — посміхнувся він. Тоді кивнув у бік спальні. — Авжеж, ти маєш рацію. Вона досі там.
Був час, коли Геннадій Калач вважався першокласним журналістом, — його статті друкували найкращі й найсолідніші видання. Досить було подзвонити шефові й повідомити, куди він збирається і про що писатиме, як до його послуг був уже квиток на потяг чи літак та гроші на відрядження. Він мав значний авторитет серед газетярської братії, і лиш деякі вернули носа від його всеїдності. Молоді журналісти кружляли навколо нього, як бджоли над медом. Найкращим відпочинком для Геннадія було просторікування над чашкою кави з коньяком серед юрби молодих і не дуже газетярів. Сам він казав, що так легше розслабитися.
І, як це часто трапляється, нарозслаблявся. Спочатку раз зірвав завдання, потім усе частіше й частіше, аж поки солідні видання відмовилися співпрацювати з Геннадієм, заявляючи, що не можуть на нього покладатися. Замовлень ставало чимраз менше, статті друкувалися все рідше. Скоро він скотився до невеличких заміток.
Проте Геннадій не втратив амбіцій і вважав, що здатен повернути колишню славу, от лише знайде черговий сенсаційний матеріал… От і огинався на кінофестивалі, аби зустріти когось із потрібних людей і винюхати щось свіженьке, таємне і скандальне.