Беру свої слова назад
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Сталкер
- ISBN: 966-696-874-6
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:
І ще: а де гарантія того, що кон'юнктурні міркування більше не беруться до уваги? Два десятки років у дев'яти перших правдиво-кон'юнктурних виданнях чітко проглядалося прагнення численних авторів і співавторів «найправдивішої книжки про війну» догодити владі, вловити її бажання і завзято їх задовольнити. А хіба в останніх виданнях це прагнення не проглядається? А хіба сьогодні книжка хоч у чомусь не відповідає офіційним ідеологічним настановам?
– 3 -
Сам Георгій Костянтинович добре розумів, що велика, але вчорашня правда нікому не потрібна. Жуков знав, що історію будуть постійно переписувати. Вважав, що так і треба. Сам він був затятим сталінцем. Поки Сталін був здоровий.
В офіційному документі називав себе «слугою великого Сталіна». При Хрущові в моді було бути антисталінцем. Таким Жуков і став. Без нього ніякого XX з'їзду партії та публічних викриттів Сталіна бути просто не могло. При Брежнєві культ Сталіна відродили, наскільки це було можливо. І знову Жуков став вірним сталінцем. Читайте «Спогади та роздуми», видані за Брежнєва. А за часів «перебудови» було наказано Сталіна знову копати ногами. І ставлення (вже мертвого) Жукова до Сталіна в черговий раз змінилося на протилежне. Читайте «Спогади та роздуми», випущені за часів Горбачова. Кожен раз у Жукова ривок на 180 градусів. У прямо протилежний бік.
Сам Жуков казав: «При Сталіні була одна історія, за Хрущова - інша, зараз - третя. Крім того, історіографічна наука не може стояти на місці, вона весь час розвивається, з'являються нові факти, відбувається їх осмислення та переоцінка, - треба вловити дух часу, щоб не відстати. З іншого боку, багато про що ще говорити передчасно» («Огонек». 1988. № 16. С. 11).
Фраза про те, що дух часу треба вловити і цьому духу відповідати, просто чудова. Відповідно до цієї вимоги мемуари мертвого Жукова чарівним чином оновлюються. В будь-який даний момент вони відповідають духу часу. Приклад. За життя Жукова в першому виданні мемуарів було сказано: «Не дивлячись на величезні труднощі та втрати за чотири роки війни, радянська промисловість виробила колосальну кількість озброєння - майже 490 тисяч гармат і мінометів, понад 102 тисячі танків і самохідних гармат, понад 137 тисяч бойових літаків» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 237). При цьому живий Жуков ні на які джерела не посилався. А ось в тринадцятому виданні (М., 2003. С. 252) фраза та ж, але цифри інші: 825 тисяч гармат і мінометів, 103 тисячі танків і самохідних гармат, понад 134 тисяч літаків. І посилання: Радянська військова енциклопедія. М., 1976. Т. 2. С. 66.
Між першим і тринадцятим виданнями розбіжність у тисячу танків і самохідних гармат. З літаками розбіжність ще більша: у першому виданні - 137 тисяч одних тільки бойових літаків, у тринадцятому - 134 тисячі бойових, транспортних, навчальних та інших. Збивають з ніг дані про виробництво артилерії: у першому виданні «майже 490 тисяч гармат і мінометів», в тринадцятому - 825 тисяч. Різниця в 335 тисяч стволів! Третина мільйона. Це 55 833 вогневі батареї, якщо вони шестигарматні. Це 83 750 вогневих батарей, якщо вони чотиригарматні. Якщо на обслуговування кожних з цих пропущених Жуковим в першому виданні гармат і мінометів визначити в середньому по п'ять осіб, то треба було б півтора мільйона артилеристів. Якщо враховувати всіх, хто такою безліччю артилерії керує та її роботу забезпечує: командирів взводів, батарей, дивізіонів, полків, бригад і дивізій, особовий склад артилерійських штабів, батарей управління, підрозділів зв'язку, водіїв артилерійських тягачів тощо, - то цифра сягає далеко за два мільйони. Невже Жуков про це не знав? Невже всім цим керував, не маючи уявлення про те, що знаходиться під його контролем?
Найцікавіше - посилання на джерело. Редактори тому могли б чесно написати, що Жуков у військових питаннях не розбирався, війною не цікавився, про війну нічого не знав, мостив від ліхтаря, а ось зараз відкрилися інші цифри. І редакторам варто було послатися на новітні дослідження. Але ні! Розповідь ведеться від імені Жукова. І цей Жуков в одному виданні каже одне, в іншому - інше, в третьому - третє, в тринадцятому - тринадцяте та цитує книжки, які не читав, які не міг читати. Другий том «Радянської військової енциклопедії», на який в даному випадку посилається Жуков, підписаний до друку 20 липня 1976 року. Через два роки, один місяць і два дні після його смерті. Жодного тому «Радянської військової енциклопедії» за життя Жукова випущено не було. У момент смерті Жукова перший том не був не те що підписаний до друку, але навіть ще й не зданий в набір. А останній том підписаний до друку через шість років після смерті видатного.