Народження Сталевого Щура

Хоробрий Віллі знепритомнів, а коли отямився, я сидів на своїх нарах і чистив нігті його ножем.

— Моя ім’я Джим, — промовив я, огидно скривившись. — Тепер спробуй повторити — Джим.

Він вирячився на мене, по тому його обличчя зібгалося зморшками, і мій співкамерник заплакав! Я буквально остовпів з несподіванки. Чи не сон це?

— Усі завжди знущаються з мене. Ти не кращий. Смієшся. Забрав мій ніж. Я місяць над ним працював, заплатив десять баксів за зламане лезо…

Від згадки про такі неймовірні витрати він знову почав схлипувати.

Тут я роздивився: він лише на рік чи два старший від мене та й безпорадний, як немовля. Тож моє знайомство з кримінальним світом почалося з того, що я втішив свого співкамерника, витер йому обличчя мокрим рушником, віддав назад горопашний ніж і навіть заплатив п’ять баксів компенсації, щоб Віллі припинив рюмсати. Щось кримінальне життя трохи не таке, яким я його досі уявляв.

Дізнатися історію Віллі виявилося легко, важче було спинити його балаканину. Мого співкамерника переповнювали жаль до самого себе та бажання поділитися ним із кимось.

Мовчки слухаючи нудні мемуари, я подумав, що історійка Віллі брудненька. У школі нетямущий, загальне посміховисько, найнижчі оцінки. Слабак, якого щемили забіяки; Віллі зміг підняти свій статус лише тоді, коли осягнув — через випадок із розбитою пляшкою — теж може стати хуліганом, коли матиме зброю. Відтоді на нього зважали, навіть поважали. Свій імідж він старанно підтримував демонстрацією розтинів живих пташок та інших маленьких і беззахисних істот. Гарне життя закінчилося після того, як порізав одного хлопця і його піймали. Засудили до Юнацької виправної колонії, звільнили, він знову вляпався та знову повернувся до в’язниці. І от він тут у зеніті своєї слави Джека-різника за те, що вимагав гроші із застосуванням насильства. Звісно, у дитини. Такому боягузові, як Віллі, страшно зачіпати дорослих.

Хоча мій співкамерник нічого з цього не казав, але саме такою поставала його історія з безкінечних скарг. Я більше не слухав балаканину Віллі й поринув у свої думи.

Не пощастило, як не крути. Мене, мабуть, підселили до нього, щоб уберегти від справжніх злочинців, якими напхано цю в’язницю.

Світло вимкнули тоді, коли я ліг на нари. Завтра — мій день. Зустріну інших ув’язнених, проаналізую їх, визначу, хто з них злочинець. Заприятелюю зі справжніми профі та почну свій курс молодого злочинця. Це напевно.

Я поринув у щасливий сон, заколисаний монотонним ниттям із сусідніх нар. Нещасливий збіг обставин звів мене з ним. Віллі — виняток. Він просто лузер. Уранці все буде інакше.

Я щиро сподівався на це. Щоправда, якась тривога глибоко в душі ще не давала заснути, але зрештою її вдалося відігнати. Завтра все буде добре, справді. Добре. Жодних заперечень. Добре…