Мер сидить на смерті
- Автор: Процайло Андрій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7251-1
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Мер сидить на смерті». Краткое содержание книги:
Мер Львова осідлав смерть і дійняв її до живого. Бо вона й гадки не мала ділитися своїми секретами. Хотіла взяти місто тихо і без проблем. Адже 15 квітня 2015 року — час змови! Місто Лева, стародавній прекрасний Львів, має померти — так вирішили привиди! Гіршої біди місто не знало від заснування. Чому його потайки від людей треба стерти з лиця землі і хто в цьому винен — проблема не лишень українського красеня. Леву Безрукому знову доводиться рятувати світ. І це не перебільшення. Бо ціною тепер є не тільки звільнення однієї неприкаяної душі. На шальках терезів — свобода! Пітьма прагне раз і назавжди вкрасти в світу сонце!..
У час, коли Земля нарешті усвідомила, що її епіцентр — Україна, це не дивина...
Але Домовина добре розумів, що противитися волі Собору — це значить нидіти десь у вічному засланні в муках... Усе одно знайдуть іншого виконавця. Це — поганючий варіант. Гірший — провалити місію і згоріти від світла. Без надії на небо... Поганий — впрягтися і вкрасти-таки душу в міста... А там буде видно... Життя покаже... Щомиті щось та й міняється — не треба заглядати далеко у віки...
На поганому варіанті головний привид Львова і зупинився.
Він підвівся, набрав повні легені вітру і полетів у ратушу. У свій кабінет. Щоб працювати...
Зайшов. Мер Юрій Змієборець сидів за столом. Переглядав якісь папери.
— Якого дідька ти тут робиш? — обурився Домовина. — Маєш тіло, дружину, дітей — іди додому і насолоджуйся життям!..
Боже, які ці люди телепні!.. Не вміють смакувати життя... Оце попробував би Змієборець невидимим тинятися ратушею і надіятися на чудо... Що коли-небудь звільниться і злетить...
Домовина і Змієборець мали один кабінет на двох. Мер, звичайно, привида не бачив і не чув. Не знати навіть, чи відчував. Зате привид усе бачив і все знав. Та от мало що міг вдіяти... Отаке-то життя. Змієборець, на відміну від попередніх мерів, Домовині не заважав. Удень привид терпів його легко. А ось з настанням сутінків це давалося йому непросто. І зараз, коли Домовина мав прийняти вкрай важливі рішення, присутність мера його неймовірно дратувала...
— Іди додому!.. Йди геть!.. — навіював привид мерові. Але той не зважав. Сидів у кріслі, як прилиплий до каструлі вареник...
І що мав робити головний привид?.. Змієборець тут більшою мірою господар — бо має тіло...
Домовина вирішив заспокоїтися і займатися своїми справами... Вийняв пляшечку парфумів, оббризкав весь кабінет. Щоб духом мера не смерділо.
Нестерпний Змієборець повідчиняв вікна. Хоч надворі стояла застуджена весна. Вітряна, слизька і розхристана... Точнісінько як настрій у головного привида Домовини...
7
Лев стояв на площі Ринок перед ратушею і пильнував велику стрілку старезного міського годинника. Коли вона перескочила на одинадцяту — увійшов у будівлю. Охоронець його не займав, бо звик до вештання туристів, які прагнули потрапити на оглядовий майданчик на ратуші, щоб подивитися на нічне місто.
Приймальня мера була порожньою. На стіні пульсував годинник — далеко не такий, як на будівлі. Сучасний. Без життя. На батарейках.
— Заходьте, Леве Львовичу, — заговорила приймальня голосом мера. З якогось прихованого динаміка, здогадався Безрукий.
Кабінет міського голови ввечері здавався зовсім іншим. Похмурим і чужим.
— Я тут... — мовив Лев. Наче прагнув, щоб Юрій Данилович звернув на нього увагу. Бо погляд мера був десь далеко, за тридев'ять земель.
— Це добре, пане Леве... Дуже добре... А ось я такої впевненості щодо себе не маю...
Довгих декілька хвилин чоловіки дивилися один на одного, ніби шукали якогось іншого зв'язку, крім очей... Не знайшли. Тоді мер почав:
— Я вам розповім дещо... Це, в основному, дивні збіги, що переслідують мене останній тиждень... Гм... І ще дещо. — Сумніви вискочили на його обличчі, натягнули канат і почали перетягувати: хто — кого? — Але все по порядку... Тоді ви зрозумієте, чому я казав вам, що здурів... І пересвідчитеся, що я з вас не кепкував... — Мер запросив гостя сісти. Як і обіцяв, почав готувати каву. Її запах трохи перебивав холодну моторошність, що витала в кабінеті.
— Так... — Безрукому наче заклинило язика. Мізки буксували, як старий комп'ютер.
Мер чекав, що вчений ще докине кілька слів. А коли збагнув, що чекання марне, заговорив сам. Був схвильований і цього не приховував.
Юрій Змієборець детально розповів сон, в якому у нього намагалися викрасти душу і ледь не втопили... Розказав про розпатлану жінку, що попередила його «про сидіння на смерті». Згадав про вранішній візит Лева, після якого він полегшено зітхнув, бо виплутуватися з чортівні вдвох набагато веселіше.
— Якщо нереальні події повторюються не лише у моїй голові, а ще й у головах інших, — це вже не божевілля, правда?
Безрукий, загартований злиднями у дитячому будинку, знав, як змусити мізки працювати. Він пообіцяв їм на вечір шоколад з горіхами. Від того в роті з'явилася слина і завівся язик. Дар мови було успішно реанімовано.
— Не факт, — відповів він тепер уже упевнено.