Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)
- Автор: Воннегут Курт
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", №12 1984
- Переводчик: Володимир Горячев
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)». Краткое содержание книги:
Брат і сестра Вілбер і Еліза Суейн, герої роману «Балаган, або Кінець самотності», в очах рідних і близьких зовні потворні і розумово неповноцінні люди. Але вони оригінально мислять і відчувають, коли роблять це спільно. Разом вони геніальні. Після насильницького поділу їх доля — самотність. Навіть ставши президентом країни, будучи на Олімпі влади, Вілбер не зміг подолати бар'єр самотності.
Ось вони ті слова: «Всім, кого це може зацікавити» [2].
Розділ 1
Всім, кого це може зацікавити.
Надворі весна. День хилиться до вечора.
Дим від багаття, розкладеного просто на мозаїчній мармуровій підлозі у вестибюлі Емпайр-стейт-білдінга[3], що стоїть на Острові Смерті, стелиться над хащами китайського ясена, на які перетворилася Тридцять четверта вулиця.
Асфальт і бруківка в цих джунглях поздиблювались і потріскались під натиском покрученого коріння.
Є серед тих хащів невеличка галявина. Посеред галявини, на подертому задньому сидінні колишнього таксі, сидить синьоокий, із запалими щоками столітній дід двометрового зросту.
Це — я.
Звуть мене доктор Вілбер Нарцис-Одинадцятий Суейн.
Сиджу босоніж, одягнений у пурпурову тогу, пошиту із штор, відкопаних на руїнах готелю «Амерікана».
Я — колишній президент Сполучених Штатів Америки. Останній президент, найбільш довготелесий із них і єдиний, хто за всю історію країни розлучився з дружиною, ще перебуваючи в стінах Білого дому.
Разом зі своєю онукою, шістнадцятирічною Мелоді Іволгою-Другою фон Петерсвальд та її коханцем Айседором Малинником-Дев'ятнадцятим Коеном я мешкаю на першому поверсі Емпайр-стейт-білдінга. Між іншим, весь хмарочос у нашому цілковитому розпорядженні.
Найближчий сусід — власне, сусідка — живе за півтора кілометра.
Щойно я почув, як закукурікав один з її півнів.
Нашу найближчу сусідку звати Війра Бурундук-П'ята Заппа. Вона любить життя і вміє жити як ніхто інший з моїх знайомих. У свої шістдесят років це ще дужа, добросерда, заповзята у роботі жінка-фермер. Правда, зовні вона трохи схожа на пожежний гідрант. Війра тримає рабів, про яких піклується із щирою любов'ю. Разом вони відгодовують велику рогату худобу, свиней, курей, овець, а також вирощують пшеницю, городину, фрукти і виноград понад берегами Іст-Рівер.
Щоб молоти зерно, вони спорудили собі млин, для виготовлення вина — гуральню, а ще коптильню та безліч інших господарчих будівель.
— Війро,— сказав я їй днями,— якби ви склали для нас Декларацію незалежності, то стали б, мабуть, Томасом Джефферсоном сучасності.
Цю книжку я пишу на папері фірми «Контінентал драйвінг скул», три стоси якого Мелоді з Айседором знайшли в одній комірчині на шістдесят четвертому поверсі нашого будинку. Крім того, вони виявили ще й понад сотню кулькових самописок.
Гості з материка навідують нас дуже рідко. Немає жодного непошкодженого мосту — всі зруйновані. Завалені й усі тунелі. Побоюючись хвороби, яка поширилася на острові і дістала назву «зелена смерть», човни не наважуються до нас наближатися.
Через ту пошесть Манхеттен тепер називають не інакше як Острів Смерті.
Отак воно.
Чогось останнім часом я дуже часто повторюю своє «Отак воно». Це щось наче гикавка старих людей. Надто я забарився на цьому світі.
Отак воно.
Сьогодні сила гравітації ніби зменшилась. Як наслідок, у мене з самого ранку прокинулося моє чоловіче єство. У такі дні це трапляється з усіма чоловіками. Подібна реакція організму є наслідком стану, близького до невагомості. У більшості випадків цей приплив чоловічої снаги не має нічого спільного з еротикою — а надто в чоловіків мого віку. В таких випадках ми маємо справу зі звичайними порушеннями діяльності деяких гідравлічних систем людського організму.
Отак воно.
Сьогодні сила гравітації така слабка, що, гадаю, я зміг би без особливих труднощів вибігти на дах Емпайр-стейт-білдінга з кришкою від каналізаційного люка в руці й метнути її у штат Нью-Джерсі.
Це, поза всяким сумнівом, поліпшило б славетний рекорд Джорджа Вашінгтона, який перекинув срібний долар через річку Раппаханок[4]. І є ще люди, які твердять, нібито не існує такої штуки, як прогрес!
Іноді мене величають королем Канделябрійським. Адже в моїй приватній колекції більш як тисяча свічників.
Проте мені більше до вподоби моє друге ім'я — Нарцис-Одинадцятий. Я навіть склав віршика про нього, ну, й про сенс життя взагалі:
2
Слова, які пишуться на супровідних паперах службовим особам. (Тут і далі — примітки перекладачів.)
3
Протягом сорока років цей 102-поверховий хмарочос у Нью-Йорку був найвищою в світі спорудою. У свідомості багатьох американців він і досі лишається «королем хмарочосів», з даху якого відкривається панорама на 80 миль довкола.
4
За свідченням істориків, у роки війни за незалежність (1774—1776) Дж. Вашінгтон, наблизившись зі своїм військом до річки Раппаханок, штат Віргінія, щоб довести можливість форсування бурхливої річки, пошпурив на другий бік срібний долар.