Молоко з медом
- Автор: Ягелло Иоанна
- Серия: Лінка #4
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Урбіно
- ISBN: 978-966-2647-55-6
- Переводчик: Божена Антоняк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Молоко з медом». Краткое содержание книги:
Лінка перестала вести блог. Бо ж не могла вона писати про свої переживання, а їй лише цього й хотілося. Зрештою, ніхто ще нічого не знав. Може, вона й повернеться до писання. Колись. Зрештою, тепер у неї не дуже це виходило. Узагалі мало що виходило.
Був серпень, справжнє літо, так, неначе воно пригадало собі, що свою роботу слід виконувати краще. Липень видався холодний і дощовий, а тепер від спеки годі було витримати. Тим більше, що із цим «рідко блюю» усе змінилося. Може, так і було раніше, але тепер Лінка постійно почувалася недобре. До того ж, доводилося приховувати це від матері. Єдиною розрадою були відвідини в Наталії, лише з нею Лінка могла говорити щиро. Касьці досі не сказала й сама не знала, чому. Наразі вдавала, що чекає на повернення сестри з канікул, та це була звичайна відмовка. Насправді їй чомусь було ніяково. З Адріаном відтоді вона взагалі не розмовляла. Заблокувала його в мобільному. Він якось прийшов, але Лінка не відчинила. Просто не хотіла бачити Адріана. Хоч, може, повинна. Хіба збрехати йому, сказати, що дитини більше немає, нехай собі їде до свого Лондона. Нехай котиться до біса.
Наталія сиділа під липою й полірувала пилочкою нігті. Лінка подумала, що вона виглядає, як людина без жодних проблем. Ех, отак під липою робити манікюр… Може, і собі так? Бодай ненадовго забути про все? Але те, що Наталії покращало, аж ніяк не означало, що вона не помічала проблем подруги.
— Ти погано виглядаєш, — сказала вона, підвівши очі на Лінку.
— Ой, знаєш, попри все, літо — аж ніяк не найкращий час для вагітних жінок, — відбулася жартом Лінка.
— Припини. Що сталося? Я так розумію, що Адріанчик не передумав?
— Ні.
— А я сподівалася… — Наталії перекинувся лак, але вона цього навіть не помітила.
Звісно, Лінка теж сподівалася. Авжеж, вона заблокувала його в телефоні й усе таке, та якби він передумав, то знайшов би спосіб їй про це сказати.
— Ну, але він узагалі до тебе озивався? — поцікавилася Наталія.
— Не знаю. Я ж його заблокувала. Не хочу з ним говорити.
— Припини. Він просто злякався. Але, може, уже порозумнішав?
— Мене це не цікавить.
— Ой, Лінко… Не кажи так. Ти ж не можеш отак сама…
— Я можу все, — відповіла Лінка. — Я впораюся. Дехто не заслужив, щоб зватися батьком.
— Ні, почекай… ви повинні поговорити. Принаймні про фінанси. Крім того, я не вірю, щоб Адріан… Я ж його знаю з дитинства, він завжди був таким порядним… Блін, не вірю. Моя мама постійно повторювала: «Бери приклад з Адріанчика. Такий вихований хлопчик».
— Він завжди був вихованим. І що з того? Усі вони однакові паскуди, кажу тобі. Знаєш, про скількох таких мужиків я читала на форумах?
— Забагато Інтернету. Дай йому шанс.
— Шанс? На що? Щоб він залишився зі мною через жалощі? Із тим, чого сам не хоче? Він мріє вчитися в Англії, хоче зробити там кар’єру! А дитина зіпсувала йому плани!
— Але це не значить, що він не хоче бути батьком!
— І ти проти мене? Теж уважаєш, що я перебільшую?
— Теж? А хто ще так думає?
Лінка зітхнула.
— Ніхто. Сорі. Про це відомо тільки тобі й Адріанові.
— А мама знає?
— Ще ні.
— Ну, то краще їй скажи. А тепер… якщо хочеш, зроблю тобі манікюр.
— Жартуєш?
— Ні. Тобі це потрібно… Щось для себе, — Наталія тільки тепер помітила, що лак валяється на траві. Підняла пляшечку й відклеїла травинку, яка прилипла до скла.
Адріан натиснув кнопку домофона. Він нарешті наважився. Навіть якщо її мама щось і скаже — нічого не вдієш. Йому просто треба побачитися з Лінкою. Але її мама відчинила двері, мов нічого не трапилося, і сказала, що Лінка поїхала до Наталії й повернеться ввечері. Ще й здивувалася, чому він не подзвонив. Адріан відповів, що в нього проблеми з телефоном. Бо що було казати? Що Лінка заблокувала його, прокляла й не хоче з ним навіть говорити? Мабуть, її мама ні про що не здогадується, про дитину теж. Хіба що… Майнула думка, це була мить, проте досить тривала, аби принести короткочасну надію, що, може, цієї дитини все ж немає, що то була марна тривога? Ох, якби ж то!