Руїни бога
- Автор: Аткинсон Кейт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-68-5
- Переводчик: Ярослава Стриха
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Руїни бога». Краткое содержание книги:
Вона піднесла долоню до зачіски, її окраси, гнізда із гребенів і заколок. Ця зачіска видалася їй старомодною — прикмета матрони, яка відстала від часу. Може, постригтися? Г'ю засмутиться. Їй сяйнув раптовий спогад — портрет вугіллям, який батько написав незадовго до смерті. «Сильвія позує як янгол», так він назвав ескіз. Вона, шістнадцятирічна, покірно позувала у довгій білій сукні (власне, легкій нічній сорочці), повернувшись до батька у профіль, щоб було видно прегарний каскад волосся.
— Зроби журливе обличчя, — наказав батько. — Подумай про Гріхопадіння.
Сильвії, перед якою простягалося ціле незвідане, сповнене чару життя, було складно перейнятися цією темою, проте вона все одно надула губки і втупилася у далеку стіну величезної батькової майстерні.
Поза була незручна, вона досі пам'ятає, як у неї боліли ребра — постраждала за батькове мистецтво. За видатного митця Ллевелліна Бересфорда, славетного портретиста, який не лишив по собі нічого, крім боргів. Сильвія досі горювала — не за батьком, а за життям, яке він вибудував, як виявилося, на хисткому піску.
— Що посієш, — тихо схлипувала мати, — те й пожнеш. Тільки сіяв він, а пожинати — нам.
Після похорону був принизливий аукціон з банкрутства. Мати наполягла, щоб вони його відвідали, мовби хотіла на власні очі побачити, як зникатиме кожна втрачена річ. Вони сіли у задньому ряду, ніким не впізнані (бодай вони так сподівалися), і стали спостерігати, як усе їхнє земне майно виставляють на огляд. Десь під кінець принизливої процедури на продаж виставили ескіз із Сильвією.
— Лот 182. Вугільний портрет доньки митця.
Так Сильвія втратила янгольську природу. Краще б батько домалював їй німб і крила — тоді всім усе було б ясно. А так вона виглядала як гарненька, але набурмосена дівчина в нічній сорочці.
Огрядний пан підозрілого вигляду підносив сигару щоразу, як піднімали ставки, і врешті придбав Сильвію за три фунти, десять шилінгів і шість пенсів. «Продешевили», — просичала мати. Зараз, напевно, й того не отримали б, — подумала Сильвія. Після війни полотна батька вийшли з моди. Цікаво, де той портрет зараз? Вона хотіла б його повернути. Від цієї думки їй стало незатишно, відображення у дзеркалі скривилося. Коли аукціон нарешті доповз кінця («Гуртовий лот: латунна підставка для дров, срібна конфорка у поганому стані, великий мідний глек»), у натовпі при виході із зали вони почули, як підозрілий чолов'яга гучно повідомляє своєму супутникові: «Ото намилуюся тим свіженьким персичком». Мати Сильвії зойкнула, але тихо, бо не любила влаштовувати сцени, й потягла своє невинне янголятко від гріха подалі.
«На всьому лежить печать гріха», — подумала Сильвія. Від самого початку, від самого гріхопадіння. Вона поправила комір накидки. Було жарко, але вона вірила, що найкраще виглядає саме у хутрі. Накидка була з хутра полярної лисиці, що її сприкрювало, — Сильвія любила лисиць, які забрідали до саду, навіть назвала маєток на їхню честь. Скільки лисиць пішло на накидку? Принаймні не так багато, як на шубу. У гардеробі в неї висіла норкова шуба — подарунок від Г’ю на десяту річницю шлюбу. Треба буде послати її майстрам, хай перероблять на щось сучасніше. «Та й мене теж», — сказала вона дзеркалу.
В Іззі була нова пишна шубка. Соболина. Звідки в Іззі бралися шуби, якщо в неї не було ні копійки за душею? «Подарували», — сказала та. Звісно, чоловік подарував — і який чоловік дарує шуби, не чекаючи нічого взамін? Хіба що той чоловік, за якого ти вийшла заміж — той, звісно, не чекає нічого, крім вдячності.
Сильвія ледь не зомліла від пахощів парфумів, яких випадково плюснула забагато, бо в неї тремтіли руки, хоча нерви мала міцні. Вона збиралася провести вечір у Лондоні. У потязі буде жарко й душно, а в місті ще гірше: хутром доведеться пожертвувати. Так, як пожертвували лисицями. Це був якийсь химерний жарт — із тих, до яких має хист Тедді, але не Сильвія. У Сильвії почуття гумору не було. Такий ось у неї ґандж.
Її погляд мимоволі затримався на фотографії на столику — студійний портрет, зроблений, коли народився Джиммі. Сильвія сиділа з немовлям на руках — його довжелезне вбрання, у якому хрестили всіх Тоддів, вихлюпувалося їй з рук. Решту виводку художньо вишикували довкола, мовби вони їй поклонялися. Сильвія провела пальцем по срібній рамці — хотіла виявити ніжність, але виявила лише пил. Треба буде поговорити із Бріджит, дівчисько перетворювалося на лахудру. (Коли Сильвія щойно вийшла заміж за Г'ю, свекруха пояснила: «Усі слуги із часом повстають проти господарів»).