Таємнича Африка

А треба сказати, що інструмент, яким виконувалися різьбярські роботи, був дуже примітивний: саморобний ніж, нагострений на камені.

У Берліні я показав трон вождя, танцювальні маски, статуетки і фігурки-фетиші на виставці, і вони викликали великий інтерес.

Я завжди найбільше любив ловити малят тварин. Взагалі тварини звикали до мене напрочуд швидко — не тільки шимпанзе, а й інші, часом дуже дикі звірі. Це видно було навіть на собаках. Коли я наближався до негритянського селища, мене перш за все зустрічав їхній гавкіт. Собаки вискакували з подвір'їв і накидалися на мене, однак під моїм поглядом навіть найлютіші з них втихомирювалися. А варто було мені ще й поговорити з ними їхньою «собачою мовою» і поплювати їм на носи, як між нами виникала дружба. І собаки вже не відходили від мене.

Негри знали, що я добре ставлюся до тварин, і всіляко допомагали мені на ловах. Якось ми спіймали, на превелику мою радість, малого носорога і ще менше буйволеня. Я мав тоді досить вільного часу і віддавав його Товстулі й Упертому — так я прозвав своїх вихованців.

На мій подив, обидві тварини часто гралися разом і легко піддавалися прирученню та дресировці, певно, тому, що були ще малі.

Короткий і круглий носорог — це була самиця — виправдував своє ім'я. Упертий — тобто буйволеня — теж: його опущені вниз налиті кров'ю очі позирали недовірливо й вороже.

Невдовзі вони обоє, кожне по-своєму, стали грозою для всієї околиці. Товстуля потай витолочувала поля, засаджені маїсом, і вдосталь ласувала ним. Упертий ганявся за мешканцями села, примушуючи їх рятуватися від нього на деревах.

Ці діти тропічних лісів були мені особливо дорогі: їм я завдячував блискучою перемогою над знахарем квіоко, одним із відомих лісових чаклунів, що мав красиве ім'я Макумба. Я був йому як сіль в оці, і він завжди кидав на мене лихим поглядом. Після того, як я вилікував кількох негрів, котрим не допомогло мистецтво знахаря, мені не дуже хотілося жити поряд з цим чорним чаклуном, який ще більше розлютився на мене. Однак хоч-не-хоч, а я мусив затриматися там, бо сподівався зловити ще кількох тварин.

Я поставив собі за мету видресирувати Упертого й Товстулю. Поблизу свого намету я звелів зробити простору загороду, в якій тварини могли вільно бігати. Стороння людина не наважилася б увійти всередину, але зі мною вони гралися, як діти.

Упертий любив цілими годинами гасати по загороді. Мені пощастило так вимуштрувати його, що на перше ж моє слово він зупинявся і, задерши хвоста, стояв, наче вкопаний. Важче було змусити його по команді падати на землю і «завмирати». Але й це він опанував. Товстуля вчилася марширувати і робити під патефонну музику різні «па». Вона призвичаїлась також возити мене верхи на собі. Я був надзвичайно задоволений своїми вихованцями.

Все це відбувалось, так би мовити, за закритими дверима. Однак, бачачи, що моя праця дає добрі наслідки, я не втримався і запросив до себе вождя квіоко Факамбу. Почувши слова команди незнайомою мовою, у відповідь на які тварини виконували певні вправи, він твердо повірив, що найбільший у світі чаклун не Макумба, а я. Вождь попросив мене навчити і його тих магічних слів, йому хотілося показати своєму народові, що він теж великий чарівник, більший, ніж Макумба, якого він дуже не любив. Він запам'ятав кілька німецьких слів і тепер жодної миті не сумнівався, що справиться з тваринами не гірше за мене.