ХО

Хо вступає в здоровезну кам'яницю, лiзе, покректуючи, по ступанцi високо, аж "пiд небо", i втискається в маленьку кiмнату, в найтемнiший закуток. В кiмнатi - як в улику: гучний гомiн молодих голосiв бринить усiма тонами радостi й смутку. То за столом, при свiтлi лампи, зiбралася в гурточок молодiж, щоб, нiм розiйтись рiзними шляхами, востаннє, може, подiлитися вражiннями пережитого та надiями на будучину.

Бачить Хо перед собою людей, повних сили, енергiї, вiри, злучених з собою теплими, сливе братерськими вiдносинами. I не дивно: всi вони грiлися бiля одного вогнища, кожен брав звiдти свiтло й тепло. Вогнище те - любов до своєї країни, до свого народу; свiтло - то iдея, що дала змiст життю, то свiдомiсть своїх обов'язкiв, тепло - вiра в перевагу добра над злом, правди над кривдою, свiтла над темрявою…

- Братики мої! - здiймає рiч один.- Розходимось ми рiзними шляхами, розлучаємось, навiки злученi одною iдеєю… iдеєю нацiйно-культурного вiдродження нашої країни… Перед нами життя, перед нами робота… Розiйдiмось ми промiннями сонця, понесiмо свiтло у темнi закутки… Розпливiмось глибокими рiчками, зросiмо рiдну землю, i, "як дiвочi вiнки, зазеленiють нашi ниви"… Не лякаймось великостi працi, не жахаймось важкої дороги! В iдеї нашiй, в нашiй працi, в нашiй смiливостi - сила наша. П'ю за смiливiсть!

- За смiливiсть! - лунають голоси, вторуючи брязкоту чарок.

- Хе-хе-хе! за смiливiсть!..- глузливо шепотить Хо.- Розiйдемось промiннями… розiллємось рiчками… Хе-хе-хе! Ой, як устануть тумани, як закутають промiння те, як потиснуть морози та скують рiчки - побачимо, куди дiнеться ваша смiливiсть! Хе-хе!.. А про дiда Хо й забули? Не пам'ятаєте, яку чудодiйну силу має його борода? Ге? А сього не хочете?..- I Хо трясе бородою, сповняючи хату холодним вiтром.

Але молодiж iз усмiшкою слуха старого. Лякай, дiду!

- Нам скажуть, що думки нашi не новi,- обзивається другий.- I ранiш не одно чисте серце зогрiвалося такими ж iдеями… Та тим-то й ба, що тодi тiльки iдея набирає вартостi, коли поростає тiлом, переводиться в життя. Перевагу нашу я добачаю найголовнiше в тому, що ми поставили собi завданням перевести нашi iдеї в життя i певнi, що зробимо все, що в нашiй силi й змозi… Будьмо передусiм скрiзь українцями - чи то в своїй хатi, чи в чужiй, чи то в свому краї, чи на чужинi. Хай мова наша не буде мовою, якою звертаються лиш до челядi… Хай вона бринить i розгортається в нашiй родинi, у наших зносинах товариських, громадських, у лiтературi - скрiзь, де нам не зацiплено… Не попускаймо собi навiть у дрiбничках. Несiмо прапор справи нашої в дужих руках а будьмо консеквентними, не вiддiляймо слова вiд дiла… Не жахаймось, що дiло те таке велике, таке важке… Робiм, що можемо: на яку б дорогу не ступили ми - йдiм смiливо, пам'ятаючи, що всi дороги провадять до Рима… А поки що нам треба працi, працi й працi… Я, як ви знаєте вже, маючи шматочок власного грунту, iду на село господарювати… Придивляючись ближче до життя села, я пересвiдчився, що навiть одна iнтелiгентна людина може багато там зробити, скоро потрапить забезпечити собi поважання та вплив. Аби охота, а знайдеться змога приложити руки й до освiти, i до полiпшення економiчного та морального стану нашого ладу.

- А сила ворожа? А кроти, що стануть пiдривати твiй будинок? А шинкар? А жмикрути всякi? - аж пiдскакує на мiсцi Хо, трясучи бородою.- Чи ж ти гадаєш, що то жарти?

- Знаю,веде далi будучий хлiбороб, наче вiдповiдає на запитання Хо,- що доведеться менi рахуватися з чималими труднацiями, стрiти багато перешкод, але теж багато й вiри в мене у свою iдею, багато сили молодої, багато енергiї вкладу я в свою працю! П'ю за працю на пожиток країнi нашiй, панове!

Випито за працю.

- Приймаючи сей тост,- обзивається третiй,- додам кiлька слiв. Пригадайте собi, панове, байку про селянина, що, вмираючи, на пучку прутикiв показав синам, яку силу має єднiсть. Отож єдностi, яка б робила нас iз кволих навiть одиниць незламаною силою, потребуємо й ми… Важка праця, перешкоди, що неминуче стануть нам на дорозi, усякi лихi пригоди здолають зламати хоч якi сили, хоч яку енергiю, i горе людинi, що в таких обставинах почується самотньою, вiдiрваним листком… Отож треба нам цементу, щоб нарiвнi з iдеєю зв'язував нас докупи, а таким цементом уважаю я щирi, чисто братерськi вiдносини мiж нами, обопiльну помiч, пораду… Опрiч двох тостiв - за смiливiсть i за працю - п'ю ще й третiй: за сднiсть!

- За єднiсть! - торкнулись усi чарками. В маленькiй кiмнатцi чимдалi стає гучнiше. В атмосферi, повнiй палких речей, смiливих поривань, надiй, енергiї, повнiй безкрайої вiри в iдею та власнi сили, загрiтiй юнацьким запалом, гарно почувається молодiж. Байдуже їй, що Хо з усiєї сили намагається налякати її: то бородою має, з вiтром холодним дрижаки посилаючи, то вiдхиляє заслону, показуючи спокуси й небезпечностi, що мрiють на життєвому шляху… Байдуже!.. Палка молодiж у живi очi смiється старому, кепкує з його заходiв, зве його порохном.

Хо має причину радiти, бо хто ж то, як не вiн, нарiкав на полохливiсть, що трима його на свiтi, не дає спокiйно зложити кiсток у домовину? Але Хо не сьогоднiшнiй, вiн старий як свiт, його не зведеш. Ох, багато бачив вiн на вiку свому! Бачив вiн i таких, що, повнi молодечої вiдваги, викликали на герць потуги зла, а як прийшло що до чого - першi ж п'ятами накивали. Ставиться, як лев, а гине, як муха. Бачив Хо таких, ох, бачив, i тепер… не вiрить. Просто не вiрить, щоб ся палка молодiж, скоро зiткнеться зi справжнiм життям, витривала боротьбу з його чудодiйною силою, не пiдхилилася їй. Адже й такi Макари Iвановичi мали свої хвилини зваги, а тепер що з ними сталося? Пожалься, боже!..