Світотворче слово Олеся Бердника

…Принцип рівноваги диктує необхідність затишку, стандарту, усталених форм, непорушних теорій. І всяка думка про зміну, про революцію здається для прихильника рівноваги ідеєю бунту, порушення, анархії. Я стверджую: мисляча істота повинна відкинути принцип рівноваги. РІЗНОВАГА — наш девіз.

…безупинне порушення закону, звільнення від обмежень! Не анархія, а подолання градацій закону! Риби, які вийшли на сушу, — злочинці перед законом риб. Так, як кожен революціонер — злочинець перед тим законом, на який він замахується».

Повір у досяжність мети — і дій! Попри все, попри безнадію й неможливість, попри тортури і смерть! Як цей екзистенційний по суті заклик був не схожий на скигління європейського екзистенціалізму. Чого була варта Сизифова праця, усвідомлене прийняття безглуздя якої Камю оголосив подвигом, у порівнянні з подарованою «Корсаром» впевненістю в наявності Сенсу?

Чи не була цілком закономірною панічна реакція режиму на фантастичний роман, який жодним чином не піднімав соціальних проблем радянського тогодення і тим більше — проблем політичних, а змальовував фантастичний світ цілком благополучної системи Ара? Який не закликав до боротьби з режимом, надто перехідним, надто дрібним і жалюгідним для космічних масштабів, що ними мислив автор, масштабів Вічних Проблем життя і смерті? Який — усього лише! — закликав до виходу з усіх систем, до нехтування ними і самотворення заради Сенсу? Хіба не логічним було те, що «Корсара» засудили до спалення? І країна зарясніла багаттями, розкладеними з вилучених з бібліотек книжок…

Така реакція режиму на ніцшеанські мотиви «Корсара» розвінчувала ідеологічний міф радянських вождів про неприйнятність філософії Ніцше через буцімто його людиноненависницьку суть, через її близькість до фашистської ідеології. Адже такої любові до людини, такого співчуття їй не знали ані офіційна комуністична ідеологія, ані офіційне християнство.