Острів КРК та інші історії
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-7263-38
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Острів КРК та інші історії». Краткое содержание книги:
«Острів КРК», повість «про кохання як порятунок і свободу як прокляття», та кілька коротких новел — ото, властиво, і весь її вміст. Та ще авторські коментарі, котрі, можливо, крім самого автора, нікому не потрібні. Та ще передмова Юрія Андруховича, більше схожа на післямову до всього корпусу теперішнього українського письменства.
* * *
Іздрик Юрій — прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Живе і працює в Калуші.
Іздрик — один із креаторів станіславського феномену. Творчість Іздрика-поета — це Numen, Торжество нюансованих доторків до буття, текстових тіней, з котрих вибудовується розгорнений простір-задля-уяви, необов'язковий і сповнений симпатичних ігрових монстрів. Іздрик-прозаїк тяжіє до ремінісцентної гри з читачем a la Nabokoff, коли зміст і суперзміст сховані у мікро- і макрошаради натяків та екстраполяцій, синонімічних рядів і псевдоцитат, гри у палімпсести та паліндромічне самоцитування. Нарцисизм творчості Іздрика створює достатню відстань між його іронічно-смаковою культурологічною нарацією та художніми текстами. Схильний до візуально-текстового синтезу, іздрик знайшов у цій сфері мистецтва альтернативу традиційній візіопоезії, зберігаючи при цьому значний потенціал атракційованої наративності. Остаточне перетворення Іздрика на культового письменника відбудеться, безперечно, завдяки «дев'яностикам». На тлі їх креативної неспроможності деміургія Іздрика сприймається гіпертрофовано.
Володимир ЄШКІЛЄВ
* * *
Художнє оформлення автора
5(фраґменти листа). «Сліди залишаються надовго. Це можуть бути непомітні сторонньому оку плями від петрушки на світлому дереві стола, або необачно залишений недопалок, чи рельєф чужих пальців у мисочці з сіллю. Рельєф твоїх пальців, властиво. (…)
Скільки разів, знімаючи з балкону випрану сорочку, я знаходив на чорному полотні твоє волосся, твоє крихке і хворобливе, мов шкло, волосся. Мов сіно. Я збирав його докупи, я роками збирав його докупи, сушив на горищі, розвішував під стелею (…). (…)
Я брав більше, ніж міг віддати. Я любив твої розкішні сукенки, і твою дивовижну ходу, і твій сміх, і твій гнів, мені подобалось, як ти трощиш все довкола, як скидаєш на землю шклянки і горнята, як з ґрацією кішки оббиваєш собі коліна і ламаєш обцаси нових мештів, як від необачності (…). Я ж не міг запропонувати тобі нічого, окрім слів і вина. Вина, від котрого ти переставала бути сама собою, і слів, від котрих ти впадала у відчай.
(…)
Ти шукала затишку і захисту, а знайшла лиш страх і потребу.
Ти шукала спокою, а знайшла лиш радість.
(…)
Ти шукала тверезості, а знайшла лиш ритм.
Тебе налякала моя віра в диявола. І ще більше налякала моя віра в Бога, адже ти думала, що Бог — це морські камінці.
Зате диявол виявився мухами і курячими лапками[21]. Він полював за нами, і ми змушені були складати йому офіру.
А ще ми малювали магічні графіті на стінах пологових будинків, адже в кожному місті ми перш за все шукали пологовий будинок.
Ти плачеш, бо в нас ніколи не буде дітей, але не плач, бо та куряча лапка на бруківці не що інше, як шмат вивареної шкіри з кістками, бо за річкою грім, бо скоро буде дощ, бо я молився за тебе, скиглячи від власного безсилля (…), а довкола все ще тривало літо, і хрипка сурма майлза девіса[22] провіщала вечір, і в неосілій куряві вчувалося цегляне передзахідне сонце і невідворотність приходу ночі, тож не плач, я прошу тебе, не плач».
6(ближче до кінця). Повернувшись додому, він першим ділом подався до ванни, звідки вийшов хвилин через п'ятнадцять, закутаний у смугастий махровий халат. Зазирнув до холодника. Витяг звідти шматок замотаної в папір шинки, помідор і сирок в обгортці з фольги. Сягнув до слоїка по огірок. Порізав овочі на великий плаский таріль, відтяв туди ж кавальчик шинки, сирок, не розгортаючи, поклав поруч. Дістав надпочату пляшку горілки. Сів за стіл, спостерігаючи, як на темному шклі конденсується волога. Встав. Знову сів. Заходився чистити сирок. Марудна справа. Під позліткою показалась голубувата цвіль. Обрізав зацвилі краї і разом з фольгою викинув у сміття. Сирок покришив до тарелі. Руками. Взяв ножа і виделку і почав було краяти шинку. Облишив. Налив у чарку горілки. Раптом зірвався і вибіг до кімнати. Зупинився, застиг посередині, просто під люстрою, потім дістав із шафи аптечку і проковтнув якусь піґулку, розжувавши, натомість вкляк на коліна і, схопившись руками за бильце канапи та схиливши голову почав молитися. Прочитавши тричі «Отче наш», три рази перехрестився. Халат на ньому розійшовся, — під халатом не мав нічого.
Повернувся до кухні і там спокійно, зі смаком перехиливши чарку горілки, сів за стіл. Почав їсти, методично, маленькими кусниками відрізаючи всього по черзі. За якийсь час мусив взятися до залишків шинки — щоб зберегти пропорції. Огірок-помідор-м'ясо-сирок-огірок-помідор-м'ясо-сирок. Горілка. І знову: огірок-помідор… Невдовзі з їдженням було покінчено. Він сполокав начиння, хлюпнув рештки горілки до більшої шклянки і, прихопивши цигарки, вийшов на балкон. Надворі ходили люди. Денна спека ще не зійшла, і від нагрітих стін пашіло жаром. Глід під балконом вже сягав вікон. Він викурив одну за одною дві цигарки, потім повернувся до помешкання і ліг на канапу. Лежав долілиць майже без руху, аж за якийсь час стало помітно, що він плаче, спазми душили йому горло, і він почав голосно схлипувати, кумедно здригаючись, чути було якісь слова, що промовляв їх поміж риданнями. «Прости мене, Господи», абощо. Далі щось на кшталт: «… (ні, таки неможливо розібрати слів)». І знов спочатку. Так тривало десь хвилин зо п'ять, може, більше. Потому він встав, допив горілку й почав стелити ліжко. Увімкнув на повну потужність радіо і ліг у постіль, не знімаючи халата. Невідреґульований приймач страшенно тріщав і свистів перешкодами.
21
«…Бог — це морські камінці. Зате диявол виявився мухами і курячими лапками.» — Інтуїтивно відчуваю тут складну полісемічну гру, котру, втім, навіть я сам не годен зрозуміти до кінця. Бог в морських камінцях — це мабуть т.зв. «курячий бог», тобто пласкі камені з отвором природного походження, натяк на поганський характер релігійності героїні. Звідси перекидається семантична жердина до курячих лапок, які є одним з атрибутів сатанізму (а також одним із знаків-образів згаданого вже фільму Паркера «Серце ангела»). Те, що «Диявол виявився мухами», можливо, натяк на Баал Зебуба (що його ототожнюють з Вельзевулом), тобто «володаря мух», згадуваного в Старому Заповіті бога філістимлян (існують навіть археологічні знахідки у вигляді мухи, присвячені цьому божеству). Можливе також відсилання до роману Вільяма Ґолдінга «Володар мух».
22
«хрипка сурма майлза девіса» — Майлз Девіс — одна з культових постатей сучасної музики. Найбільш попсовим загальновідомим фірмовим знаком Девіса є специфічне звучання його труби.